4-6 листопада 2022 відбулася радісна і світла подія, сповнена родинного затишку і тепла – реколекції на тему «Дивись очима серця, то побачиш» для спільнот «Віра і Світло» з різних міст Закарпаття. Всіх учасників було 43. Це були представники «Скелястий замок» м. Хуст, «Посланці радості» м. Мукачево, «Яблуневий сад» м. Тячів, «Виноградна лоза» м. Ужгород.

Зі щирим і відкритим серцем реколекціоністами згодилися бути єпископ Микола Лучок, Апостольський адміністратор Мукачівської дієцезії, та о. Олександр Сулінчак, капелан хустської спільноти «Скелястий замок». Маючи попередній досвід співпраці зі спільнотами «Віра і Світло», єпископ Микола та отець Олександр із легкістю вибудували місток до сердець наших друзів, батьків і приятелів у формі дружньої розмови.

Єпископ промовляв до віросвітлян, які були відкриті слухати і прийняти науку про важливість та силу ранкової молитви «встав уранці, умився, привів себе до ладу – й одразу ж упорядкуй свою планету». Молитва – це зустріч, коли ми ставимо на себе знак хреста. Тоді ми вже закликаємо Бога до зустрічі, ніби знаючи, що Він поряд, і починаємо «до Нього достукуватися». З іншого боку, молитва – це змагання, коли ми «закидаємо» Богу певні наші прохання і очікуємо відповіді. Молитва – це джерело, звідки ми черпаємо сили. «Коли ми зранку молимось, ми відкриваємось для любові Бога, для Святого Духа впродовж дня», – наголосив єпископ Микола.

Літургія – це також місце зустрічі з нашим Господом. Тож у неділю відбулася Свята Меса, яку звершив Апостольський адміністратор Мукачівської дієцезії. У проповіді єпископ говорив  про стосунок дружби, вираженої у словах «Найголовнішого очима не побачиш», – це  дружба з Ісусом, яка вимагає відповідальності  та  чутливості серця. Дружба, яка часом приносить терпіння і веде вузькою дорогою, але плодом якої є блаженство перебування близько до Бога. І щоб вибудувати той місток дружби, мусимо якнайчастіше прибігати до Ісуса в Кивоті і в простоті свого серця розмовляти з Ним, довіряти Йому.

Всі бажаючі мали змогу приступити до таїнства Сповіді та взяти участь у Месі.

Важливим було слово о. Олександра, який проводив конференції для віросвітлян про стосунок у спільноті, у сім’ї на тему «Ми відповідаємо за тих, кого приручили». Мова йшла про важливість перебування у спільноті разом, про вірність. Ісус як наш Творець має велику відповідальність за нас. Так само і ми маємо бути вірні Ісусу. Ця вірність проявляється у молитві, турботі, піклуванні, допомозі, тобто у перебуванні разом із Богом, зі спільнотою, з сім’єю, з друзями. Ісус із нами теж разом – і в човні, і на суші, і в пустелі нашої самотності.

Спільноти «Віра і Світло» мають місію творити навколо особи з особливими потребами та її сім’ї атмосферу дружби, поваги і любові, допомагати друзям ділитися своїми дарами і відкривати для себе радість дружби, а також атмосферу миру і єдності, необхідної для зростання кожного члена спільноти. Саме тому ці реколекції були для кожного учасника запрошенням до мандрівки в країну серця, мандрівки в пошуках дружби та любові. У молитві міжнародного руху «Віра і Світло» є слова: «….ми хочемо жити, поєднані любов’ю у цій великій родині, яку Ти нам дав, де ми можемо ділити терпіння і труднощі, радість і надію одні одних…».

«Реколекції для віросвітлян регулярно проводяться, але у такому форматі – це був дебют. Цього разу духовна віднова відбулася у світлі роздумів над книгою Антуана де Сент Екзюпері «Маленький принц». І це вперше вони відбулися у реколекційному домі Синяка», – поділився отець Сулінчак.

Неймовірна атмосфера, теплий духовний провід, особливе відчуття близькості з Господом, щирі відкриті серця кожного учасника реколекцій творили атмосферу єдності, приналежності до віросвітлянської родини, що своїми піснями, розмовами, молитвами і простою присутністю прославляють нашого Господа Ісуса Христа.

Текст: Альона Перец, віце-провінційна координаторка спільнот «Віра і Світло» на Закарпатті