Свідченням та роздумами про найбільшу війну, що відбувається у серці воїна, поділився в інтерв’ю на Veritas о. Андрій Алексеєв, військовий капелан 128-ї Закарпатської ОГШБ, Мукачівська ГКЄ.

Війна – це не Боже. Це – наслідок того, що люди не хочуть жити у мирі.

Бог у цій війні є, Він діє. Але не Він почав війну. Війни починають люди. Бог є понад усім цим. Він не переступає свободу людини. Вибір людини: воювати чи робити добро. Бог понад усім цим: понад стражданнями, понад хворобою, понад війною.

Люди задають питання: чому страждання, чому гинуть діти?

Є гріхи, що кличуть про помсту до неба. Відплата належить Богу.

Бути захисниками, але не перетворюватись на злочинців!

Бог діє і захищає! В окопах нема атеїстів – там всі віруючі.

Християнство, Бог – це не чарівна паличка. Це глибокі відносини з Богом. Найбільша війна відбувається у серці воїна.

Де Бог на війні? Він… з нами.

Ми бачимо на багатьох прикладах на війні, як Бог у чудесний спосіб допомагає.

Наші захисники тримаються, вони мають мету, за них молимось.

Молитва за українського воїна: «Боже, нехай буде завтра, нехай буде мирний світанок, а на його сторожі нехай стоїть вірний захисник України – український воїн».

Ми маємо бути схожими на нашого Бога. А який Він є? Святий! Він теж нам все залишив, щоб ми були святими. Треба докладати зусиль. Тому найбільша боротьба з самим собою.

Пробачити – це подивитися на іншу людину. Чи є пробачення на війні? На війні важливо залишатися людиною. «Любіть ворогів ваших» – це не про наші сентименти чи почуття.

Ми маємо залишатися людьми, пам’ятати, що Бог – вище нас, і Він кожному віддасть за його вчинками.

Ми не маємо уподібнюватися до окупантів. Тому на нашій стороні Бог.