24 вересня у 1905 році відбулося урочисте освячення мукачівського собору святого Мартина. У той час тут служили настоятель отець Янош Форгач та вікарій о. Антал Пемп. Консекрацію храму мав би проводити ординарій, але єпископ Дюла Меслені, ординарій Сатумарської дієцезії, до якої належало у той час Закарпаття, саме 1905 р. весною помер, а новий єпископ для цієї території був призначений лише у жовтні. Тому місцеві священники провели обряд благословення.

Цього ж дня Церква згадує святого ГЕРАРДА (ГЕЛЛЕРТА) Угорського, покровителя вчителів. Ось що про нього відомо. Інформацію про святого поділився Католицький Медіа Центр.

Герард (Геллерт) Сагредо (977–1046) народився в аристократичній християнській родині у Венеції. У п’ять років тяжко захворів, і батьки просили його святого покровителя про зцілення, обіцяючи присвятити дитя на служіння Богу. Молитва була вислухана.
Герард став ченцем бенедиктинського монастиря, згодом навчався в Болоньї, а по поверненні заслужив таку пошану, що близько 1012 року, попри молодий вік, був обраний абатом. Прагнучи більше заглибитись у пізнання Біблії, покинув монастир і попрямував до Єрусалима. Однак до Святої Землі не дійшов – святий Стефан І, король Угоршини, доручив йому християнізацію країни й виховання свого сина.

1023 року Герард оселився самітником у баконських лісах, звідки через сім років його покликали на єпископа новоутворенної дієцезії Ченада. Був добрим пастирем, піклувався про вкорінення віри в серцях людей, побудував катедральний храм, монастир і школу для майбутніх священиків і ченців. Давав добрий приклад євангелізації, молитви й самовідданості в любові та служінні людям. Розбудовував місцеву спільноту.

Після смерті Стефана І (1038) ситуація християн у країні погіршилася, бо ті, хто не визнавав Христової віри, творили неспокій. 1046 року святий Герард мав зустріти в Буді короля Андрія І, аби в його руки скласти долю молодого християнства, але язичницькі заколотники скинули його в Дунай.

У святому поєдналися три форми християнського життя: ченця, апостола й мученика. Залишив по собі кілька листів, із яких до наших часів дійшов лише «Коментар до книги Даниїла, до пісні трьох юнаків у печі вогненній».