Під час зустрічі з єпископами, священиками, богопосвяченими особами, семінаристами і катехитами в Катедральному соборі святого Мартина у Братиславі, Святіший Отець закликав їх відповідати на духовні потреби людей, сповняючи свою місію «у свободі Євангелія, у креативності віри та в діалозі, який випливає з Божого милосердя».
Після зустрічі з представниками влади Словаччини в Президентському палаці, у вівторок вранці, 13 вересня 2021 р., Папа Франциск прибув до Катедрального собору святого Мартина, де він зустрівся зі словацькими єпископами, священиками, богопосвяченими особами, семінаристами і катехитами. Святіший Отець подякував їм за гостинність і зазначив, що він прибув для того, аби розділити їхній паломницький шлях, їхні запитання, сподівання їхньої Церкви та країни.
Церква як спільнота, що прямує разом
Папа зазначив, що саме таким було життя першої християнської спільноти: вони були наполегливими і жили в злагоді, прямуючи разом (пор. Дії 1, 12-14). «Це перше, що нам потрібно, – наголосив він, – Церква, яка прямує разом, ступає дорогами життя із запаленим смолоскипом Євангелія. Церква – це не фортеця, вона не є магнаткою, не є замком, розташованим високо, який дивиться на світ з відстані та самодостатньо. Тут, у Братиславі, вже є замок і він дуже гарний! Церква – це спільнота, яка прагне привернути людей до Христа радістю Євангелія; вона – не замок, а закваска, яка сприяє зростанню у світі Царства любові та миру. Прошу вас, не піддавайтеся спокусі помпезності та світської величі! Церква повинна бути такою ж скромною, як був Христос, Який позбавив себе всього, Який став бідним, щоб збагатити нас (пор. 2 Кор 8, 9): таким Він прийшов оселитися посеред нас і зцілити наше зранене людство».
Позбутися надмірної турботи про себе
Церква, як підкреслив Єпископ Риму, не повинна відокремлюватися від світу і дивиться на життя з відстані, а жити в ньому. «Центром Церкви не є Церква!» – наголосив він, додаючи, що коли Церква зосереджується сама на собі, то уподібнюється до скорченої жінки з Євангелії від Луки, яку оздоровив Христос. «Позбудьмося надмірної турботи про себе, про свої структури та про те, як нас сприймає суспільство. Занурмося у реальне життя людей і запитаймо себе: Якими є духовні потреби та очікування нашого народу? Чого він чекає від Церкви?» – закликав Папа.
Буз свободи немає людяності
Для того, щоб відповісти на ці запитання, Вселенський Архиєрей запропонував учасникам зустрічі роздуми над трьома словами: свобода, креативність і діалог. «Без свободи немає справжньої людяності, тому що людина створена вільною, щоби бути вільною», – підкреслив він, зауважуючи, що свідченням цього стали драматичні періоди в історії Словаччини: коли свободу було зранено і вбито, людство було приниженим, а за цим слідували насильство та позбавлення прав.
Свобода, яка непокоїть
Але свобода, як наголосив Папа, – це не автоматичний здобуток, завойований раз і назавжди: вона є процесом, іноді важким, який потрібно постійно оновлювати. Свобода спонукає нести відповідальність за власний вибір і вчитися розпізнавати, і це не легко. Він додав, що людям іноді зручніше повторювати звички минулого, стояти на місці, не ризикувати і робити те, що вирішують інші: натовп, громадська думка чи медіа. «Часом навіть у Церкві, – підкреслив Святіший Отець, – нам може загрожувати така думка: краще мати все заздалегідь визначене, закони, яких слід дотримуватись, безпеку та однорідність, аніж бути відповідальними та зрілими християнами, які думають, перевіряють своє сумління, допускають сумніви. Так починається казуїстика, мовляв, все впорядковане. У духовному та церковному житті існує спокуса шукати фальшивого миру, який залишає нас у спокої, замість полум’я Євангелія, що нас непокоїть, що перетворює нас». Але така Церква, як пояснив він, ризикує стати суворим і закритим місцем, і така віра, яка не залишає внутрішньої свободи, не приваблює молоді покоління.
Виховувати до свободи і до стосунків з Богом
В цьому контексті Наступник святого Петра закликав духовенство, богопосвячених осіб і катехитів словацької Церкви, не боятися формувати у людей зрілі та вільні стосунки з Богом.
“Можливо, у нас складеться враження, що ми не в змозі все контролювати, – зауважив він, – що втрачаємо силу і авторитет, але Христова Церква не хоче контролювати сумління і займати простір, вона хоче бути “джерелом” надії в житті людей.”
Звертаючись в особливий спосіб до душпастирів, Папа звернув їхню увагу на те, що вони виконують своє служіння в країні, де в короткий період часу відбулося багато змін, було розпочато багато демократичних процесів, «але свобода ще є крихкою». «Вона є крихкою, насамперед, у серцях та свідомості людей, – підкреслив він, – Тому я закликаю вас дозволити їм зростати вільними від суворої релігійності. Потрібно вийти з цього, аби вони зростали вільними. Ніхто не повинен відчуватися пригніченим. Хай кожен відкриє свободу Євангелія, поступово вступаючи у стосунки з Богом, з довірою людей, які знають, що можуть розповісти Йому свою історію та свої рани, не боячись, не вдаючи, не турбуючись про захист свого образу.
Наслідувати креативність святих Кирила і Методія
Друге слово, над яким Папа закликав замислитися, – це креативність. Він вказав на приклад святих Кирила і Методія, «які вчать нас, що євангелізація ніколи не є простим повторенням минулого». «Христос – це завжди радість Євангелія, але існують різні способи, у які ця Добра Новина може пробити собі дорогу в часі та історії», – зазначив він, додаючи, що Кирило і Методій, загорівшись пристрастю проповідувати Євангеліє, винайшли новий алфавіт для перекладу Біблії, богослужбових текстів та християнського вчення.
Знайти нові “алфавіти” для звіщення
Святіший Отець зауважив, що, можливо, саме цього сьогодні потребує Словаччина і це є найосновнішим завданням Церкви перед народами Європи: «знайти нові “алфавіти” для звіщення віри». Він вказав на багату християнську традицію, але сьогодні вона в житті багатьох людей залишається спогадом про минуле, яке більше не промовляє до них і не скеровує їхні життєво важливі рішення. Папа наголосив, що перед обличчям загальної втрати відчуття Бога та радості віри, не варто скаржитися, окопуватися в католицизмі, що обороняється, осуджувати і звинувачувати поганий світ, а потрібна креативність Євангелія. Він пригадав євангельський уривок, в якому розповідається про те, як друзі паралізованого чоловіка, проявивши креативність, знайшли спосіб для того, аби поставити його перед Христом (пор. Мк 2, 1-5).
Звертаючись, в особливий спосіб, до проповідників, Єпископ Риму зауважив, що вони мусять бути креативними також і в проповіді, яка не повинна бути занадто довгою (не більше 10-15 хвилин). Її структура повинна ґрунтуватися на трьох елементах: ідеї, образові й почутті, тобто, торкатися серця людини. Саме в такий спосіб, як підкреслив Папа, проповідував Христос, використовуючи алегорії птахів, полів тощо.
Кирило і Методій, як зауважив Святіший Отець, відкрили цю нову креативність і показали, що «Євангеліє не може зростати, якщо воно не вкорінене в культурі певного народу, тобто в його символах, у їхніх запитаннях, у їхніх словах, у їхньому способі життя». Переслідування і супротиви, на які натрапили два брати, були плодом ідеології, породженої спокусою стандартизації. «А євангелізація – це процес інкультурації: це плідне зерно новизни, це новизна Святого Духа, який оновлює все», – наголосив він.
Діалогувати зі світом
Останнє із трьох слів, навколо якого Наступник святого Петра, побудував свою промову – це «діалог». Він пояснив, що Церква, яка формує внутрішню та відповідальну свободу, яка може бути креативною, повинна також вміти вести діалог зі світом, з тими, хто сповідує Христа, не належачи до “наших”, діалог з тими, хто втомився на шляху релігійних пошуків, включаючи тих, що не вірять. Церква повинна бути спільнотою, «яка, звіщаючи Євангеліє любові, сприяє розквіту єдності, дружби та діалогу між віруючими, між різними християнськими конфесіями та між народами».
Рани – двері для Божого милосердя
«Єдність, сопричастя та діалог завжди є крихкими, – наголосив Святіший Отець, – особливо коли за плечима – історія страшних страждань. Пам’ять про рани може викликати образу, недовіру і навіть зневагу, а також спонукати підняти бар’єри проти тих, хто відрізняється від нас. Рани, однак, можуть бути також отворами, які, подібно до Христових ран, дозволяють проникнути Божому милосердю, Його життєдайній благодаті, вчиняючи нас будівничими миру та примирення». Папа пригадав словацьке прислів’я «Хто на тебе з каменем, ти на того з хлібом», зазначаючи, що це відповідає євангельським принципам. «Це заклик Христа розірвати порочне і руйнівне коло насильства, підставити іншу щоку тим, хто нас переслідує, перемагати зло добром» (пор. Рим 12, 21), – пояснив він.
Єпископ Риму вказав на приклад кардинала Яна Хризостома Кореца, який зазнав переслідування з боку комуністичного режиму, був ув’язнений і змушений важко працювати, поки не захворів. Прибувши до Риму 2000 року, він увійшов у катакомби і запалив там лампаду за своїх переслідувачів, випрошуючи для них милосердя. «Це Євангеліє! – наголосив Святіший Отець. – Воно зростає в житті та історії через покірну та терпеливу любов».
На завершення Папа подякував єпископам, священикам, богопосвяченим особам, семінаристам і катехитам за їхнє служіння, побажавши їм і надалі прямувати вперед «у свободі Євангелія, у креативності віри та в діалозі, який випливає з милосердя Бога, який вчинив братами та сестрами і закликає нас бути ремісничими миру та злагоди».
Джерело – www.vaticannews.va