У неділю 1-го серпня пам’ятну медаль  Плащ Святого Мартина, у категорії  Pro Ecclesia, за  довгорічне служіння у своїй парафіяльній Церкві з рук єпископа-ординарія Антала Майнека отримав Євген Літчауер – куратор парафії Внебовзяття Діви Марії, що у с. Верхній Коропець.

Пан Євген народився у 1933 р. Його батьки мали п’ятеро дітей: четверо донечок та один син, що народився четвертим. Родина Літчауер жила близько біля церкви. У той час його батько був захристиянином. Отець Євген Сегедін саме став парохом парафії і маленький Євген був першою дитиною, яку він охрестив. Своє перше Святе Причастя, а пізніше і Конфірмацію отримав у Шенборні з рук Сату-Марського єпископа. З юного віку, допомагаючи батьку, Євген був добрим помічником у церкві. Тому священник дозволив йому прислуговувати, коли ще одяг міністранта був йому занадто великим. Бажанням пароха було, щоб він став священником, тому власноручно, після 2-х років відвідування німецької школи, записав його до угорської. Цьому плану не судилося здійснитися після входу радянський військ у 1946 р. На той час для корінного німецькомовного населення села – це був великий перелом. Багато людей намагалися втекти до Німеччини. Але сім’я Літчауер залишилася, і залишилася в єдності з церквою. Настав час репресій. Батько був відправлений на примусові роботи. «Казали, що на три дні йде ремонтувати зруйнований міст, а виявилось, що забрали його на п’ять років», – згадує пан Євген. Старша сестра теж була змушена іти на ці примусові роботи на п’ять років на Донбас. 13-річний Євген, щоб прогодувати сім’ю, важко працював у полі і, незважаючи на все, він продовжував ходити на Службу Божу. У 18 років був призваний на військову службу до Білорусії на три роки. Після повернення здобув професію слюсаря, а пізніше став водієм вантажного автомобіля. Наскільки лиш міг Євген і надалі продовжував ходити на Службу Божу. У 1959 р. взяв церковний шлюб зі своєю дружиною Марією. Це відбулося таємно, вночі вдома у отця Сегедіна.  Подружжя мало трьох дітей.  У комуністичний час Євген Літчауер  був одним з 12-ти відповідальних за церкву у Верхньому Коропці. У 1993 р. пішов на пенсію, невдовзі став куратором та залишається ним і по сьогоднішній день. Три роки потому у 1996 р. організував відбудову парафіяльного будинку та залу громади.

Але найважливішим завданням для нього було служіння захристиянина, що неодмінно вимагає вірності, любові, терпеливості та великої самовіддачі. Кожен священник може вважати себе щасливим, якщо йому допомагає добрий захристиянин.  І  по сьогоднішній день пан Євген Літчауер залишається першим, до кого звертаються з громади ті, хто хоче хрещення для своєї дитини, хто готується до вінчання, чи хто потребує священника для помираючого у родині чи для визначення часу поховання, –  всі спочатку звертаються до нього, а він у свою чергу інформує священника.

Ще донедавна греко-католицька громада мала свої Богослужіння в нашій церкві. Пан Євген завжди турбувався про мир та добре врегулювання співслужіння у храмі. Він і надалі продовжує зберігати добрі відносити з політичною громадою села. У такий спосіб наша маленька римсько-католицька громада має своє постійне місце в селі. Як можна охарактеризувати Євгена Літчауера? А зовсім просто: він є завжди на місці і готовий служити церкві. Неодмінно хочу додати, що християнське вшанування один до другого пов’язується зі словами Св. Павла «…як один член у славі, радіють з ним усі члени…» (І Корін 12,26 б). Так почувалася громада Верхнього Коропця та присутні гості. Радість через нагородження пана Євгена Літчауера пам’ятною медаллю Плащ Святого Мартина була велика.

О. Мартін Ландвер