Передостання середова катехиза Святішого Отця про молитву була присвячена темі постійності молитви.

«Моліться без перерви. За все дякуйте», – цей заклик святого Павла з його Послання до Солунян став відправною точкою для роздумів, якими Папа Франциск поділився з учасниками загальної аудієнції, яка в середу, 9 червня 2021 р., відбулася на внутрішньому подвір’ї Святого Дамазія у Ватикані. У передостанньому повчанні, присвяченому молитві, він говорив про постійність молитви, яка є «заповіддю», що походить, як бачимо, зі Святого Письма.

Молитва – подих життя

Святіший Отець розпочав з того, що згадані слова святого Павла стали спонукою для духовного автора, відомого як «Російський паломник» запитувати, чи можливо молитися безперервно, якщо наше життя розбите на різні моменти, що не завжди сприяють зосередженню. «Із цього запитання розпочинаються його пошуки, що приведуть до відкриття молитви, яку назвуть молитвою серця. Вона полягає у повторюванні з вірою: “Господи, Ісусе Христе, Сину Божий, помилуй мене грішного!”» – сказав Папа, додаючи, що це молитва, яка «крок за кроком пристосовується до ритму дихання та поширюється на ввесь день», а дихання ніколи не зупиняється, навіть коли спимо, а молитва є «диханням життя».

Священний вогонь всередині нас

В цьому контексті Папа звернувся до Катехизму Католицької Церкви, який пропонує ряд висловів, почерпнутих з історії духовності, які наполягають на необхідності постійної молитви. Евагрій Понтійський стверджував: «Нам не наказано постійно працювати, чувати чи постити, але неустанна молитва є для нас законом». Отож, як підкреслив Святіший Отець, в християнському житті «існує жар, якого не повинно забракнути». Це схоже до того священного вогню, який безперервно горів у храмах античності, а завданням священиків було його підтримувати. «Так і всередині нас повинно існувати священне полум’я, яке безперервно горить і яке ніщо неспроможне загасити», – сказав він.

Катехизм також цитує святого Івана Золотоустого, «пастиря, уважного до конкретного життя», який навчав: «Можливо мужеві уважно молитись, перебуваючи на форумі чи в дорозі, можливо й ремісникові, сидячи в майстерні й обробляючи шкіри, підносити душу до Бога; так само й слузі, на закупах чи бігаючи сюди й туди на послугах, чи навіть працюючи в кухні – можливо з глибини душі усердне благання возносити». Отож, за словами Наступника святого Петра, молитва «не входить у суперечність з нашими численними малими обов’язками та зустрічами», більше того, вона є місцем, «де кожен вчинок віднаходить свій сенс».

Пам’ятати про Бога

«Звісно, впроваджувати в життя ці принципи не є легко» – вів далі Папа, вказавши на приклад батьків, поглинутих тисячами справ, які можуть з ностальгією згадувати про той період життя, коли було легко вести життя згідно з певним ритмом та знаходити простір для молитви… Діти, праця, родинні проблеми, постарілі батьки… Здається, що цьому не буде кінця. «В цій ситуації корисно подумати про те, що Бог, наш Отець, Який мусить займатися всім всесвітом, завжди пам’ятає про кожного з нас. Отож, також і ми повинні завжди пам’ятати про Нього!» – наголосив Глава Католицької Церкви.

У контакті з дійсністю

Святіший Отець нагадав, що у християнському монашестві завжди існувала велика пошана до праці, не лише з огляду на моральний обов’язок здобувати прожиток для себе та для інших, але також як необхідність внутрішньої рівноваги: для людини небезпечно втрачати контакт з дійсністю, й праця допомагає підтримувати цей контакт. Коли Ісус в Євангелії від Луки каже Марті, що єдиним, чого насправді потрібно, є слухати Бога, то «зовсім не хотів зневажити численні послуги, які вона чинила з великою старанністю».

«У людській істоті все є “двоїстим”: наше тіло є симетричним, ми маємо дві руки, двоє очей… подібно, й праця та молитва є взаємодоповнюючими. Молитва, яка є “подихом усього”, залишається життєвим тлом праці, також і в ті моменти, коли не є виразною. Нелюдяно бути настільки поглинутими роботою, щоб не знаходити часу на молитву», – сказав Папа. Водночас, за його словами, «не є здоровою та молитва, яка відчужується від життя». В такому випадку вона перетворюється в спіритуалізм, в обрядовість. Як знаємо, показавши учням Свою славу під час преображення на Таворі, Ісус не утривалює період захоплення, але сходить разом з ними з гори, аби «поновити щоденний шлях». Цей досвід повинен залишитися в серці, як світло та скріплення для їхньої віри.

«Таким чином, періоди, присвячені на те, щоби перебувати з Богом, оживлюють віру, яка допомагає нам у конкретності життя, а віра, в свою чергу, живить безперервну молитву. В цьому колі між вірою, життям і молитвою підтримується запаленим отой вогонь християнської любові, якого Бог очікує від кожного з нас», – підсумував Святіший Отець, кілька разів повторивши разом з паломниками оту «просту молитву, яку можна повторювати в кожному моменті дня»: «Господи, Ісусе Христе, Сину Божий, помилуй мене грішного!».

Джерело – www.vaticannews.va