Різдво Христове – особливе християнське свято, яке сповнює людські серця добром, теплом та милосердям. Як готується римо-католицька громада Тячева до цієї події, яких традицій дотримується та в чому головна суть Різдва для християнина – про це напередодні свята спілкуємось із настоятелем Тячівської римо-католицької церкви Святого Іштвана – о.Віктором Теодором Пилипом.

Отче Вікторе, скажіть, будь ласка, у чому полягає головна суть Різдва?

Готуємось до святкування одного з найбільших християнських свят –  народження нашого Спасителя Ісуса Христа, який більше двох тисяч років тому з’явився на світ у Віфлеємі Юдейському. Урочисто згадуємо про ту подію, яка, як ми віримо, приносить всім людям спасіння, а народження Сина Божого відкриває дорогу до неба. З року в рік відкриваємо наші серця, щоби новонароджений Господь Бог народився і в нас та наших родинах.  Напевно, це і є суть свята. До речі, з’явилося воно лише у 300-х роках, не одразу після життя Христа. Тому що був такий період, коли люди поставили під питання, народився Він як Бог чи як проста людина. В цьому святі ми визнаємо, що Він з’явився на світ, як проста людина, але був Сином Божим. Найважливіше – пережити, що Він народжується і бере участь у  моєму житті – не лише в неділю, на Пасху чи Різдво, а кожного дня.

Вочевидь, підготовка до такої важливої події теж має бути особливою.

Як і в кожній церковній традиції, до великого свята готуємося постом. У католицькій традиції передріздвяний піст називаємо адвентом. Колись він складався з шести тижнів, майже як Великий піст, а зараз – із чотирьох. Іншими словами його називають Піст радості, оскільки готуємось до радісної події. Суворий піст є лише у Надвечір’я, до опівнічної служби Божої.

Яких традицій у підготовці до свята дотримуються прихожани-римо-католики?

Готуючись до Різдва, прихожани прибирають в оселях, у храмах, оскільки чекають на Великого Гостя. В деяких сім’ях іще залишилася стара традиція залишати привідчиненими двері до осель, щоби прийняти Святу Родину, котра шукали прихистку на нічліг.

Також люди намагаються владнати проблемні відносини між рідними, відпустити провини іншим та вибачитись за свої.

У храмі теж готуємось – прибираємо, прикрашаємо ялинку. Ця традиція є дуже молода. Ставимо це дерево на Різдво не як пережиток комунізму, як можна подумати, а як християнський символ. Якщо придивитись, то її контури мають форму трикутника, що нагадує нам про Святу Трійцю. Так само верхівка здіймається до неба, показуючи дорогу та ціль християнського життя. Адже часто ми, віруючі, забуваємо, що живемо не для земного життя, а для того, щоби бути з Богом на небесах. Навіть гілки на ялинці мають хрестовидну форму, тому їй надали глибокого християнського значення. Також традиційно 24 грудня у церкві відзначають день Адама і Єви – як ми їх називаємо, прабатьків. В їх історії також було дерево, з котрого Господь заборонив їм здіймати плод. Не послухавши Його, людина позбавила себе раю, і саме Христос, якого ще називаємо Другий Адам, прийшов на землю для того, щоб знову відчинити нам двері до раю, примирити нас із Отцем Небесним. Тож ставимо дерево на знак покори Господу. І як вічнозелене дерево ялинка є символом вічного, непроминаючого життя. Верхівку прикрашаємо зіркою – на знак Божої присутності. Адже головна думка Різдва – з нами Бог.

Домашні традиції зустрічі Різдва змінюються від хати до хати. На Святвечір прийнято готувати пісні страви, а вже після урочистої Служби Божої – скоромні.

Десь прийнято й цілу ніч колядувати, проголошувати радісну звістку про те, що Христос народився.

Як відбуваються богослужіння у цей святковий час?

24 грудня – Надвечір’я Різдва Христового, або ж Святий вечір. Колись правили Велику святкову вечірню, але вона вже залишилася як обов’язкова відправа лише для священиків. Святкування розпочинається з вігілійної Служби Божої. Святкових Літургій є три – опівночі, о 6-й ранку – світанкова та Велика урочиста Різдвяна служба. Оскільки наші священики мають по 3-4 парафії, то в кожній відправляється вже інша меса. Святкуємо Різдво вісім днів – це так звана «октава».

Чи збереглася ще у нас традиція ставити вертепи?

Так. На жаль, у великих містах бетлегеми стали лише  декораціями, які вже не несуть жодного сенсу. Слава Богу, у нас на Закарпатті збереглися традиції ставити вертепи – сценки про народження нашого Спасителя. Добре й те, що діти ще ходять колядувати – проголошувати поміж рідними, сусідами, знайомими надзвичайно важливу подію, яка змінила хід історії. Кожного року Христос хоче змінювати і наші життя, хід нашої особистої історії. Саме діти і є тими Ангелами, котрі сповістили пастирям про народження Христа. На вході до церкви ми теж встановили стилізований вертеп, де люди можуть помолитися до дитятка-Ісуса.

Якими цього року будуть різдвяні богослужіння, з огляду на карантинні обмеження?

За указом нашого владики Антала церковні служби не припинялися, щоб у цей смутний час задовільнити духовні потреби парафіян. Мусимо пристосовуватися до карантинних обмежень, приймати їх. Служби будуть відбуватись із меншою кількістю людей, які мають бути у масках, з дезінфікуючими засобами. Здавалось би, це трохи зменшує урочистість, теплоту і радість  переживання Різдва Христового, але тут дуже важливо замислитись: що я святкую. Думаю, можна прекрасно, істинно пережити Різдво і за часів пандемії – так само, як ми пережили і Великодні свята. Мусимо навчитись переживати це в серці. Багато хто через обмеження не зможе прийти до церкви. Але суть свята у тому, щоб не просто піти заколядувати, наїстися і напитися, а зустрітися із Христом, котрий прийшов до мене особисто і шукає прихистку у моєму серці. Якщо я дозволю йому взяти участь у моєму житті – отже, зможу істинно пережити це Різдво Христове навіть удома.

Що б Ви хотіли побажати людям, які відзначають народження Ісуса Христа у ці дні?

Хотів би побажати як нашим вірникам, так і братам-протестантам, з котрими святкуємо разом, а також і всім, хто ще готується до свята, – братам-греко-католикам, православним – щоби це Різдво Христове принесло в наші життя, нашим сім’ям істинний мир, спокій, а у зв’язку з пандемією – щоб ми не боялися, щоби цей страх нас не паралізував у людських, суспільних відносинах. І як кажуть у нас на Закарпатті, щастя і здоров’я – їх ми просимо, найперше, від Господа, нашого Сотворителя, який в людській подобі являється між нами на Різдво. Бажаю всього найкращого, що Господь нам приготував, кожній сім’ї на Закарпатті і всій нашій країні.

Дякую за розмову.

Розмовляла Наталія Маджара для Tyachiv.com.ua
Джерело – tyachiv.com.ua