Не відводити погляд від Христа

Вдячність, мужність, втома і прослава – ці слова стали основою Послання Папи з нагоди Всесвітнього Дня молитви за покликання. Святіший Отець пропонує замислитися над євангельським уривком про Христа, що ходить по воді й втихомирює бурю.

«Слова покликання» – таку тему має Послання Папи Франциска з нагоди 57-го Всесвітнього Дня молитви за покликання, що традиційно відзначається в Неділю Доброго Пастиря, яка цього року припадає на 3 травня. За основу цього послання Святіший Отець взяв свій Лист до священиків, оприлюднений 4 серпня 2019 року та приурочений 160-ій річниці смерті святого Жана-Марі Віяннея, Небесного покровителя парохів.

Вдячність, мужність, біль і прослава – це ключові слова згаданого серпневого Листа до священиків, які в посланні на День молитви за покликання Наступник святого Петра розглядає крізь призму євангельського уривку про те, як Христос по воді прийшов до учнів, що були в човні посеред Тиверіадського озера й врятував Петра, що вийшов йому назустріч і, засумнівавшись, почав потопати (пор. Мт 14, 22-33).

В човні життя

Після того, як Христос вчинив чудо помноження хлібів, Він звелів учням переплисти на інший бік озера раніше від нього. Вселенський Архиєрей зазначає, що переправу учнів через озеро можна розглядати як символ нашого життєвого шляху: човен нашого життя тихо прямує вперед, шукаючи придатної пристані, готовий до небезпек і можливостей моря, в очікуванні на те, що керманич спрямує його у правильному напрямку. Іноді, цей човен збивається з дороги, прямуючи за ілюзіями, а не за маяком, що веде до безпечного порту, а, іноді, йому назустріч віють вітри труднощів, сумнівів і страхів.

Те саме відбулося в серцях учнів, покликаних йти за Христом. Їм потрібно набратися мужності й переправитись на інший берег. Це плавання не є спокійним: наступає ніч, починається буря, хвилі розхитують човен і їх починає огортати страх, що вони недостатньо готові до свого покликання.

«Євангелія говорить нам, що під час пригоди нелегкої подорожі ми не самотні», – пише Папа Франциск, підкреслюючи, що Господь прямує по бурхливих водах до учнів, запрошує Петра вийти Йому назустріч, рятуючи його в момент, коли він починає потопати, і, увійшовши до човна, втихомирює бурю.

Вдячність: покликання – це відповідь на покликання

Отже, перши словом покликання, за словами Вселенського Архиєрея, є вдячність. Плисти в правильному напрямку не є тільки нашим власним завданням, самореалізація та здійснення власних планів не є математичним результатом нашого особистого рішення, а, насамперед, відповіддю на покликання, що приходить з Небес.

«Кожне покликання, – читаємо в посланні, – зароджується з того люблячого погляду, з яким Христос вийшов нам назустріч, можливо, саме в ту мить, коли наш човен перебував посеред бурі». Отже, в покликанні, за словами Папи Франциска, йдеться не так про наш вибір, як про відповідь на безкорисливе покликання Господа, і тому «ми зможемо відкрити й прийняти його тоді, коли наше серце відкриється на вдячність і зуміє побачити сліди Бога в нашому житті».

Мужність: Господь поруч

Далі Святіший Отець вказує на страх учнів, які, побачивши Христа, що йшов по воді, подумали, що це – привид. «Не страхайтеся!» – закликає Христос апостолів. Ці слова, за словами Папи, завжди повинні супроводжувати наше життя й наш шлях покликання. На шляху нашого зростання нам часто перешкоджають привиди, що непокоять наше серце. Одним з них є «привид недовірливості», який спонукає сумніватися в тому, чи покликання, яке ми обрали, призначене справді для нас.

«Господь знає, – зазначає Вселенський Архиєрей, – що фундаментальний життєвий вибір, такий як одружитися, чи посвятитися Його служінню в особливий спосіб, вимагає мужності. Він знає запитання, сумніви й труднощі, що розхитують човен нашого серця, тому він запевняє нас: “Не бійся, я з тобою”».

Втома: не відводити погляду від Христа

Святіший Отець далі вказує на те, що третім ключовим словом у Листі до священиків було слово «біль», але в цьому посланні він вирішив замінити його словом «втома». Господь, за словами Папи, хоче, аби ми, подібно до Петра, «ходили по воді», тобто, присвятили наше життя служінню Євангелію як миряни, пресвітери чи богопосвячені особи. Подібно до Петра, ми горимо бажанням, але одночасно, маємо слабкості й побоювання.

«Якщо дозволимо, аби нами опанували думки про відповідальність, що лежить на нас – в подружньому житті чи священичому служінні – чи труднощі, які трапляються, то ми швидко відведемо наш погляд від Христа, так само як Петро, і ризикуємо потонути», – пояснив Папа, додаючи, що віра допомагає нам долати бурі й прямувати назустріч Воскреслому, незважаючи на нашу уразливість і вбогість.

Прослава: Господь з нами у човні

Наступник святого Петра зазначає, що коли Христос входить у човен, буря втихає. «Це прекрасний образ того, що Господь вчиняє в нашому житті та в потрясіннях історії, – наголошує Папа – особливо тоді, коли перебуваємо серед бурі: Він наказує зустрічним вітрам втихнути й сили зла, страху, відчаю не мають більше влади над нами».

Папа зазначив, ці вітри можуть стати на перешкоді всім, хто живе певним покликанням. Втома, самотність, звикання, непевність наших часів та страх перед майбутнім можуть обтяжити наше серце. «Не бійтеся! – закликав він. – Христос поруч з нами і якщо ми визнаємо Його єдиним Господом нашого життя, Він подасть нам руку, аби спасти нас. І тоді, навіть серед хвиль, наше життя відкриється на прославу».

За словами Святішого Отця, це останнє слово – прослава – є також запрошенням плекати внутрішню поставу Пречистої Діви Марії, Яка була вдячною Богові за те, що він зглянувся над Нею, й ввірила Йому всі страхи й переживання, приймаючи з вірою покликання і вчиняючи своє життя вічною піснею прослави Господеві.

Джерело – www.vaticannews.va