22 липня 2018 р. у с. Підполоззі перед брамою нового храму, цей заклик приспіву псалму не тільки звучав,  але й проникав  моє серце, а також всіх присутніх, вдячністю, що можемо бути свідками Божого дару – нового храму.

Головним целебрантом урочистості був ординарій Мукачівської дієцезії Антон Майнек. У святі взяли участь гості з Польщі: Провінціал сальваторіанів о. Йосип Фіґель SDS та директор видавництва «Сальватор» о. Лешек Копєц SDS. Були також місцеві душпастирі, котрі доїжджають сюди із Сваляви – о. Антоній Зіемба та о. Томаш Коза.

Маленька спільнота парафіян у цьому селі мала невеличку дерев’яну капличку, в якій засвідчувала свою віру понад 100 років, збираючись на молитві, як за часів тоталітарного режиму так і в наші часи.

Приїжджаючи щонеділі з отцями-сальваторіанцями – о. Антонієм та о. Томашом на святу Месу, я бачила як ці прості, спраглі Бога люди стояли на вулиці, очікуючи своїх пастирів. Мене вражала їх витривалість і жертовність. Оскільки в капличці поміщався тільки священик та діти, всі інші стояли надворі, не зважаючи на холод, вітер, дощ або сніг.

Незабутні свята Різдва – справжній Вифлеєм у цій капличці, де парафіяни своїми серцями зігрівали  Ісуса, а діти, як овечки в стайні, відчували з Ним убогість.

Спілкуючись з ними неодноразово чула їхні мрії і прагнення серця – побудувати храм. Саме такі прагнення мав старозавітній Давид, дивлячись на намет – помешкання Бога і порівнюючи зі своїм кедровим палацом. Парафіяни Підполоззя з живою вірою очікували обітницю Бога, який сказав їм: «Я збудую Тобі дім».

І Бог будував, спочатку живий храм у серцях парафіян і знайшов собі «Соломона» з мудрим і чутливим серцем – о. Томаша, який за рік і два місяці здійснив Його план. Це сталося завдяки підтримці єпископа-ординарія Антона Майнека, парафіян із Підполоззя та  фінансової допомоги спонсорів, відомих тільки Богу.

Сьогодні можу засвідчити, що нічого не має неможливого у Бога. І не тільки я, але й багато інших свідків з Підполоззя, Жденієва, Сваляви, Драчина, Мукачева та з Польщі, присутніх на посвяченні нового храму які могли переконатися, що Бог навіть заради маленької громади в селі Підполоззя, хоче постійно перебувати у цьому храмі: у Пресвятих Дарах, дарувати Себе в Євхаристії, промовляти до серця кожного з нас. Бог хоче, щоб на кам’яному вівтарі, консекрованому єпископом-ординарієм, звершувалася жертва Ісуса Христа.

Він – Бог – обрав і освятив цю будівлю, щоб Його Ім’я було там навіки. Він вибрав для цього храму покровительку Марію Магдалину, – як сказав у своїй проповіді о. Антоній, – „яка багато років  виконує своє послання – спочатку в маленькій дерев’яній каплиці, а тепер у новому храмі. Своєю присутністю звіщає всім людям, що Господь справді воскрес і є присутній між нами”. Тож нехай ця радість з Його присутності розноситься із цього храму з покоління в покоління  за прикладом святої Магдалини.

с. Йоана Словян, ДМ св. Вікентія де Поль зі Сваляви