„Насичусь твоїм видом”
З приводу смерті єпископа реформатської церкви Гулачі Лайоша.

В неділю вранці, в день Господній, 6 листопада відійшов у вічне життя єпископ-емерит реформатської церкви Гулачі Лайош. Він був останнім душпастирем на Закарпатті, який побував і на висланні у таборах. Попрощались з ним його реформатські вірники, і ми також, римо-католики Мукачева, які здавна знали і любили його. Господь Бог вибрав його, доказом цього є те, що йому вже пощастило при народженні, і також те, що він сам, після багатьох спроб і пошуків, охоче взяв на себе служіння євангельському Ісусу. Він був людиною Господа Бога; доказом цього є те, що Господь удостоїв його важким завданням – бути душпастирем страждаючим у таборах угорцям, щоб і там втішав і заохочував сумних серцем. Бог знає скільки людей можуть завдячувати своє спасіння його служінню у таборах. За останні понад 20 років ми багато з ним зустрічались, розмовляли. Щотижня кілька разів зустрічались у місті, йдучи і повертаючись зі своїх храмів. Він також приходив до мене, раніше частіше, з якогось приводу, приносячи якусь звістку, повідомлення чи листа. Я так само відвідував його. 

На кожний день його народження, у січні, ми вітали його і з радістю слухали не тільки цікаві розповіді-свідчення про Казахстан, але особливо подобалось те, що він бачив труднощі сьогодення і стурбовано говорив про зростання духовних, моральних проблем, які особливо загрожують молоді. Навіть останнім часом я помітив, що він часто просив мене: зробімо більше для того, щоб молодь залишилась тут, зокрема щоб зберегла свою віру. Він це також завжди говорив молодим пастирям. Незважаючи на те, що фізично був вже слабим, розум його залишився свіжим, а його душа постійно прикрашала його особистість: він досяг бажаної Ісусом дитячої простоти, і був все ближче до серця Ісуса, його любові. Так приємно було спостерігати з якою терпеливістю він давав хліб та іншу допомогу бідним людям, які стукали у його вікно. Більше того, я неодноразово бачив, як під його вікном було багато голубів та горобців, які їли крихти хліба, він піклувався і про них, любив і їх.

Серед його промов мені найбільше сподобалась його промова в парламенті, в якій він поділився своїми враженнями пережитими в ГУЛАГу: у ньому була не тільки милосердна любов, яка прощає, але він також зміг сформулювати свою подяку Богу. Озираючись назад, він бачив ці сім років благотворними як для себе, так і своїх співвітчизників та всієї нації. Він завжди шукав волю Бога, і сміливо та з любов’ю старався передати всім Його Слово. Після такого життя, не випадково, його смерть була такою ж гарною: він якраз готувався на богослужіння, помер під час молитви. Чи можемо ми бажати кращого для себе, а особливо для Ісусових пастирів?

Можливо він молився якраз 17-ий псалом, який у той день молились і ми в наших церквах:

„Вислухай, Господи, моє благання…
а я в моїй правді твоє лице побачу і, проснувшися, насичусь твоїм видом.”
Нехай буде так! Амінь!

+ Майнек Антал
єпископ Мукачівської Дієцезії Римсько-Католицької Церкви