Досвід святого Мартина для сучасного світу

Проповідь 01.02.2016. о. Сворад Дуда ОР

Ми сьогодні прийшли до цього Божого дому, щоб підтримати один одного. По-перше, тут присутній Бог між нами і Він дає нам велику силу. По-друге, тут є людина, яка є для нас великим прикладом, та рік якої ми святкуємо. Від неї хочемо навчитися як відноситись до Бога. Святий Мартин сяє сьогодні перед нами, бо дозволив Богу осяяти себе і має що сказати і нам, і Богу посвяченим особам.

Найвідомішою розповіддю про св. Мартина є історія про плащ. Це відбулося в той час, коли Мартин знайшов дорогу до Христа навіть наперекір волі своїх язичницьких батьків. Будучи солдатом римської армії, він почав готуватися до хрещення. На той час Мартин був катехуменом – кандидатом на хрещення. Коли мечем розділив свій плащ та віддав половину напівголому жебраку, який сидів замерзши від холоду при брамі, то ще в ту ніч йому уві сні з’явився Христос у його плащі та говорив всім навколо: «Це Мартин, Мартин одягнув мене сьогодні у плащ!» Звичайно, ми могли б подякувати Мартину за чудовий приклад любові до ближнього, але в цьому вчинку є щось більше.

Мартин будучи кандидатом на хрещення, дуже інтенсивно готувався до того, щоб одягтися у Христа. Отже, його вчинок не був благодійністю чи соціальною допомогою, його вчинок любові витікав з віри та любові до Христа, який говорив про себе: «Усе, що ви зробили одному з моїх братів найменших — ви мені зробили!». Отже, сам Бог приймає цей жест Мартина і дає зрозуміти, що основним є не соціальний вчинок чи якась солідарність, що основою не є половина, яку даєш. Головним є те, що Я – твій Сотворитель та Відкупитель покликав тебе до любові та в любові тебе приймаю. Бог і Його моральний закон, який вклав до нашого серця є джерелом всіх добрих вчинків, які робимо один одному та тим, до кого ми послані.

Отже, перший досвід Мартина полягав у наступному: віра повинна пронизувати все моє життя, бо належу Господу Ісусу, бо люблю Його, бо вдячна Йому за все і цей досвід маю передавати далі, ділитися ним з ближніми.

Якщо сьогодні трохи замислимося над сучасним світом, то побачимо тут феномен ізоляції та емансипації, як ізолюємося один від одного, хочемо бути самодостатніми, ні з ким нічого не хочемо мати. Нашим дітям хочемо дати все, щоб не відчували не достатку, але лише тому, щоб не були гірші від сусідських. Що сьогоднішні діти отримуватимуть, на додаток до справжньої уваги і доброї ради в житті. Вони навчилися бути обдарованим, але не пізнали смак радості обдаровуючи інших. Так мало батьки розповідають їм про Бога, так мало вчать їх, щоб власне заради Божої любові були готові поділитися, радіти з того, що обдарували когось іншого. Вже не кажуть їм про реальність життя, але залишають їх ще гратися, позбавляють їх спів відповідальності, бо наповнюють всім можливим, лише не християнським відчуттям солідарності заради Бога, заради вічного життя.

Другий досвід св. Мартина, якого навчився в житті є: я повинен жити Моє християнство в Церкві, інакше немає сенсу. Його ідеалом було віддалитися від цього світу, він хотів бути пустельником, жити на самоті з Богом. Здавалося, ніби Мартин боявся людей, не хотів заплямуватися плітками та розмовами при зустрічі з людьми.

А скільки людей сьогодні хочуть бути самотніми, але не заради самотності з Богом, але заради самих себе. Сьогодні могли б це назвати так: самоутвердження – прагнення бути самодостатніми, бути сам собі господарем, мати свої амбіції, не звертати увагу на інше,чим більше ізолюватися, тим краще. Ніхто мені не потрібний, навіть Бог.

Але св. Мартин шукав іншу самотність, власне заради Бога. Шукав досконалу подібність зі своїм улюбленим
Христом. Але Бог мав інші плани з Мартином. Він цілком залучив його до життя у світі. Церква потребувала його, вже не міг більше жити на самоті і тиші. Все більше до його скиту приходили люди, які шукали допомогу, пораду, сповідь, духовну підтримку та спокій. Мартин вже не міг жити на самоті зі своїм Богом. Так як на початку змилосердився над жебраком, так само тепер його серце відкрилося на потреби людей з околиць. Вирішальним був момент, коли у місті Тур у Франції помер єпископ. А люди, які знали Мартина як людину святого життя, хотіли щоб він був з ними, у місті, у центрі життя, щоб був їхнім пастирем. Він відмовився, у своїй покорі не хотів прийняти цю високу посаду, тому заховався у хліві між гусей. Але ті видали його своїм криком. Мартина знайшли та вибрали за свого єпископа. Він погодився, бо зрозумів, що Господь кличе його, що має місію, послання іти до людей, бути з ними із-за страждань, які ті переживали. Мав їм проповідувати та уподібнювати Ісуса. Мартин прийняв це і більше не відсторонювався від людей. Вирішив служити їм і знову заради любові до Христа. І як Ісус наголошує: «Лікаря не потребує здоровий, але хворий, я не прийшов кликати справедливих, але грішників!» Всі потребуємо зцілення, допомогу згори, Божу благодать.

Святий Мартин нам надзвичайно допомагає. Своїм заступництвом допомагає нам, а своїм життєвим прикладом закликає нас наслідувати його. З любові до Бога робити вчинки тілесного та духовного милосердя і з тієї самої любові до Бога жити та співчувати з Церквою, адже це моя родина, моя спільнота, нашим Отцем і Пастирем є сам Бог. Цього навчаймося від Мартина, не втікаймо, тримаймося разом. Так сильно молився за єдність своїх священиків, адже і помер на пастирському шляху до своїх священиків, де хотів вирішити спори, які були між ними. І нас нехай об’єднує воєдино. Можна ще говорити про багато прикладів з життя св. Мартина.
 

Вже скажу лише про одне, бо воно дуже важливо для сьогодення. Те, що згідно прикладу св. Мартина можемо дати цьому світу як християни, особливо Богу посвячені особи, це мистецтво гідно померти. Мартин — перший святий ранньої Церкви, який помер не мученицькою смертю. Помирає у повноті своїх днів, маючи вісімдесят років. До того часу для християн були природнім, що святими є люди, які віддали своє життя за віру. А так як за життя Мартина переслідування вже скінчилося, то всі знали, що святим став і без того, що пролив кров за віру. Мало бути в ньому щось привабливе, щось Боже і це вже за життя. Тим самим Мартин показує, що набагато складніше постаріти та витримати вести добрий бій до кінця. Помирає в оточенні своїх співбратів священиків та показує, що це теж Божа благодать — супроводити когось у часі смерті. А як це обнадіює, коли вмираючий має віру та надію наперекір болю та свідомості того, що відходить, ще й потішає оточуючих. Смерть може наступити швидко та несподівано, але людина, яка вірить і надіється, не втрачає голови, з довірою віддається Богу. Те що характерне для Мартина, якби ж воно було притаманне і нам: Ні смерті не боявся, ані життя на відкидав, бо навіть у хворобі довірився Богу і на втрачав надії. Головним є сам Христос, який є тут для нас. Це зрозумів св. Мартин і ми це приймім за своє.

Тепер не залишилося нічого іншого як тільки спонукати вас до щирих стосунків з Богом, до відносин єдності, братерства та милосердя між нами взаємно, мистецтва жити та помирати. Нехай буде для нас властивим те, що є характерним для нашого покровителя. Молімося до нього, просімо його про допомогу, щоб могли наслідувати його.

АМІНЬ.