Шукаю мир у Бозі
Інтерв’ю з єпископом Анталом Майнеком

20 років тому 9-го грудня Йоан Павло ІІ призначив єпископом Антала Майнека, керівника виноградівської францисканської місії. А 6-го січня 2016 ми відзначили 20-ту річницю його єпископських свячень. Розмова виникла з нагоди подвійного ювілею.

–    Отче-єпископе, як Ви згадуєте події, які відбулися 20 років тому? Що Ви відчували тоді?

–    Важко було прийняти це призначення. Я служив францисканом-душпастирем повним серцем і душею, я хотів ним залишитися на все життя. Я аж ніяк не мріяв про те, щоб став єпископом. Тодішній нунцій Антоніо Франко протягом довгого періоду намагався мене переконати, і врешті я зрозумів, що прохання папи є Божою волею.

Я прийняв призначення, коли перебував у каплиці київської нунціатури і читав Біблію, одразу стало для зрозумілим: я дістав однозначне повідомлення від Бога, що це дійсно Його воля. А йти всупереч Божої волі я не хотів.

 –    Яким бачите сьогодні те завдання, яке Вам доручив Святіший Отець 20 років тому?

–    Тепер вже набагато спокійніше. Тоді я й гадки не мав про те, що треба робити. Організацію дієцезії потрібно було почати майже з нуля. Я почав адміністрацію буквально з двома папками документів. Мені не допомагав ніхто, тільки нунцій приїзджав з Києва раз на 2-3 місяці на короткий час. Я всього навчався під час роботи.

З вірниками я почувався добре, як і в попередні роки. Я проводив уроки релігії для молоді, для дорослих, відвідував хворих, сповідав: з великою радістю я виконував (і до сьогодні виконую, на скільки можу) різні душпастирські завдання.

–    Які єпископські завдання вважаєте сьогодні найважливішими? Якою є тепер ситуація дієцезії?

–    З самого початку не можу виконувати лише єпископські завдання, адже протягом 20 років у дієцезії не вистачає угорських священиків. Останнім часом нас покинуло четверо священиків: троє виїхали в Угорщину, а один навіть священство покинув. Особливо цей останній випадок засмучує і є великою трагедією для мене, для нас.

–    Які у Вас плани на майбутнє? Які важливі завдання потрібно виконати у дієцезії?

Важливо, щоб було достатньо священиків, щоб жоден з них не мав у неділю чотири святі меси, щоб мали час для відпочинку, для життя у спільноті. Я завжди вважав дуже важливим, щоб священики жили у спільноті. Нехай живуть хоча б по двоє, там де це є можливим. Не випадково вважаю дуже важливим зустрічі священиків, що організовуємо щомісяця, і на цих зустрічах майже завжди і я присутній. Планую свої єпископські програми таким чином, щоб не бути відсутнім.

Так як з теперішніх семи семінаристів четверо українці, прошу їх вчити угорську мову, щоб могли служити там, де є угорськомовні вірники, щоб в угорських священиків не було забагато завдань.
У минулих роках я навчався на факультеті канонічного права в аспірантурі Католицького Університету ім. Пазмань Пейтера у Будапешті, тому що не було в дієцезії нікого, хто б займався церковним правом. Відтоді вже ще один священик. Отець Янош Молнар також закінчив цей курс, тому він займається шлюбними справами.

Впродовж минулих 20 років дуже багато вірників закінчили катехитичні курси, які на початку ми організували у Виноградові, а пізніше у Мукачеві. Дуже важливо, щоб ці особи євангелізували у своєму середовищі. Це є завданням кожного вірника, особливо тепер, у цьому ювілейному Році святого Мартина та Році Божого Милосердя, за намірами папи всі наші програми скеровані на ці теми, щоб це завдання усвідомилося вірниками. Важливо, щоб в першу чергу ми були добрими представниками милосердного Бога, а не лицемірами.

–    Як Вам вдається тримати рівень у духовному житті, коли маєте стільки справ?

–    Ніколи не можна нехтувати Літургією Годин, обов’язковими молитвами. А протягом дня намагаюся проводити свій відпочинок разом з Богом. У Ньому шукаю відпочинок, щоб знайти мир, бо тільки так можна знайти мир з людьми. Намагаюся досягти цього вже у думках, у серці.

Інтерв’ю вела: Папоі Жужанна
Переклад: Бунда Ріта
Фото: Тетяна Решетар