У Мукачівську Дієцезію прибули реліквії та образ св. Шарбеля

У Мукачівську Дієцезію прибули  реліквії та образ св. Шарбеля

У мукачівську катедру св. Мартина прибули реліквії та образ св. Шарбеля. Відомий своїм заступництвом святець з Лівану був канонізований не так давно – 9 жовтня 1977 р. у Римі.

У Мукачево на запрошення настоятеля о. Романа Шнепа привіз реліквії голова маронітської спільноти в Україні Ілля Сассіне. Під час угорської та української служб йому було надано слово, щоб ближче познайомив присутніх з постаттю святого.

Зокрема, він розповів два випадки, пов’язані зі св. Шарбелем, які були визнані Святим Престолом як чудо. Перший – про зцілення паралізованої жінки, що декілька років лежала нерухомо і потребувала дорогої операції на сонні артерії. А «одужала вона, власне, після того як сам святий Шарбель із ще одним монахом зробили їй цю операцію. Це відбулося майже через сто років після його смерті». Другий випадок про хрещення немовляти у той час, коли відбувалась канонізація святого у Римі і багато духовенства поїхало на цю подію. Не було священика, щоб прийти до матері і новонародженої дитини, то святий явився у лікарні і похрестив дитину.

На завершення Служби о. Петро Жарковський пригадав усім, що зцілює Бог, але Церква вчить нас шанувати святих і звертатись до них про заступництво перед Богом. А також заохотив присутніх скористати у Ювілейний рік Милосердя з присутності цих реліквій, щоб випрошувати не тільки фізичне, але також і духовне зцілення для себе і близьких. Тож після цього помолились літанію і розпочали дев’ятницю до святого.

Тут реліквії та образ св. Шарбеля залишаться на певний час, а далі відбуватиметься паломництво реліквій та образу по парафіях Мукачівської дієцезії. Ця інформація є в оголошенні на нашій веб-сторінці.

Тетяна Решетар

Біографічна довідка.

Народився Юзеф Маклуф 8 травня 1828 р. в селі Бекаа-Кафра, що на півночі Лівану високо у горах. Він був четвертою дитиною у багатодітній сім’ї простих селян Антуана і Бригітти Маклуфів. Ця сім’я була дуже побожною, працелюбною і аскетичною. У домі Маклуфів особливо шанували Діву Марію. Усією сім’єю вони ходили на Службу Божу до місцевої церкви, суворо зберігали дні посту, обов’язково дотримувалися християнських свят.

Юзеф уже з дитинства був несхожим на своїх братів і ровесників. Печать благоговіння перед Богом завжди була на його благородному обличчі, а мовчазність – притаманною йому рисою. Юзеф ніколи не брав участі в галасливих хлопчачих забавах та часто не по-дитячому молився Богові.

Ім’я Шарбель (Сарбелій) – було дане йому у монастирі на честь антіохійського мученика II ст.

Шарбель міг стояти на колінах по чотири-п’ять годин. Розмовляти з ним у цей час було марно, він перебував у глибокій медитації, спілкуючись з Богом. Взимку і влітку ходив у зношеному одязі (згодом одягнув волосяницю з металевим ланцюгом), стоптаних черевиках, без головного убору, не розпалював вогню, щоб зігрітися, ніколи не їв м’яса, не пив вина, спав на вузькій кам’яній плиті, а під голову клав поліно, загорнене в грубу тканину. Ні від кого не приймав дарунків і грошей за Літургію.

Святий не лише володів здатністю жити у мирі й дружбі з дикими звірами, рятувати людей від стихійних лих, а й зцілювати хворих. Двадцять тисяч зафіксованих зцілень за молитвами до нього відбулося вже після його смерті. А скільки їх залишилось в тайні?

16 грудня 1898 року під час Служби Божої о. Шарбелю стало погано. Інсульт та параліч розбив його святе тіло. Іще 8 днів о. Шарбель знаходився при свідомості, а в Надвечір’я Різдва 1898 року преподобний Шарбель закінчив свій земний шлях.

Св. Шарбель належав до маронітської спільноти. Мароніти – це ліванські християни східного обряду. Їх назва походить від імені святого Марона, що жив у другій половині IV століття в горах Таурус у Сирії, на території Антіохійського патріархату. Маронітська Сирійська Церква завжди перебувала у єдності зі Святим Престолом.