Паломництво у Бердичів

Коли ти відчуваєш, що в житті потрібно щось змінювати, то потрібно починати з себе. Так сталося і зі мною цього літа. Шукаючи собі місце відпочинку на ці канікули передивилася багато варіантів. Не вдавалось знайти те, що потрібно – то умови не подобаються, то дата не підходить, то група не зібралась і т.д.
Запросивши мене до зустрічі Паломництва у соціальній мережі , я навіть і не розглядала варіант, що йду, тому в учасники групи не долучалась. Але коли залишився тиждень до початку, інформація знову потрапила мені на очі й тут в моїй голові немов промайнула блискавка – я ж сиджу вдома і нічого не міняється, значить треба спробувати. Сумнівів було багато – не витримаю, а чи дійсно воно мені треба, з ким іти?

Все таки в останній день я купила квиток на поїзд і зібрала всі необхідні речі для паломництва.
Координатором закарпатської групи виступив Павло Нейметі зі Сваляви, який вже, мабуть, більше 10 разів йде в паломництві, а також диякон Євген Фізер, який йшов вперше!
Цього року нас зібралось близько 40 осіб віком від 8 до 60 років . Майже всі між собою знайомі, а хто зустрівся вперше, той знайшов собі нових однодумців, а, можливо, і друзів.
Вирушали ми 16 липня з Шепетівки біля 160 учасників. Цьогорічне гасло звучало так: «Маріє, Царице миру, молись за нас»! І саме цю тему брати-францисканці розвивали в щоденних конференціях впродовж 4 днів паломництва. Організована колона паломників – це, перш за все, щоденні ранкові спільні молитви, пісні прослави протягом дня, молитва розарію, коронки до Божого милосердя. Тобто, це не сумна і тиха монотонна хода, а цікаве дійство. І лиш наші «брати коні» і «сестри корови» змушували нас перебувати у тиші (Коли при дорозі, якою ідуть паломники, пасуться коні чи корови, то паломництво стихає – перестає співати чи молитися через гучномовці. Всі мають перестати розмовляти, щоб не налякати цих тварин, щоб вони не кинулись на паломників. Щоб якомога швидше всіх повідомити про тварин, священики, які ведуть паломництво, не казали: «Брати, сестри, стришуємось, бо біля нас коні (корови)», бо це було б довго. Отож, казали: «Брати, коні» або «Сестри, корови» але ж паломники це чули по-своєму, напр. «брати коні» і усміхалися – прим.ред.)
Погода цього року була одною з найідеальніших за останні роки (зі слів постійних учасників паломництва). Наступного дня до нас приєдналися прочани в Полонному і колона вже була в 3 рази більшою. У цілому до Бердичева заходили ми в складі 640 осіб 23-го Францисканського Паломництва (Шепетівка-Полонне-Бердичів), наймолодшому учаснику 13 місяців, найстаршому – 77 років.
Святкову месу в неділю, 19 липня, очолив Архієпископ, Митрополит Ризької Архідієцезії (Латвія) Збігнев Станкевич, а співслужили з ним 9 єпископів з різних дієцезій України. Виголосив проповідь отець Мігель Маркес Кальє OCD, настоятель Іберійської провінції Ордену Босих Кармелітів з Іспанії. Серед представників закарпатського духовенства були о. Петро Жарковський, диякон Євген Фізер та семінарист Вадим Глухан.
Перед Службою було також освячення пам’ятника Йоану Павлу ІІ.
Щодо нашої закарпатської спільноти, то я була здивована, що серед нас ішли і сім’ї в повному складі (а це батьки з дітьми), які йдуть у паломництві 3-5 років поспіль. Скільки в цих дітей енергії, радості, щастя. Навіть якщо їх і боліли ніжки чи були стомлені, цього від них я не чула. Молодь, особливо хлопці, вразили мене своєю дбайливістю, ввічливістю, завжди готові допомогти понести рюкзак, підтримати добрим словом, піти за обідом, якщо ти вже не маєш сил. Кожного вечора вони розпаковували Камаз з речами всіх паломників, а вранці так само грузили ці речі назад. За останні 2 роки я побачила в нашій мукачівській спільноті дуже дружню компанію молоді , це підлітки віком 15-19 років. Завдяки диякону Євгену Фізеру, який з ними зажди проводить катехитичні заняття та відпочинок. Вони є немов рідними братиками і сестричками. І я дуже цьому радію.
Йдучи в паломництво потрібно розуміти, що пройти за 4 дні 130 км нелегко. Ми не знаємо наперед якою буде погода, і як чи витримаємо. Але якщо в тебе є ціль, добрий намір, який ти довіряєш Богу, Діві Марії, до якої несеш свої прохання, то весь цей біль в ногах, мозолі, втома, звичайно, стане легшою. І після цього ти розумієш, що цей біль – це лиш краплинка мук, які виніс Ісус на Хресті. Тут нема чужих! Кожен паломник готовий допомогти один одному.
Емоції словами не передати! Спів тисячі людей, радість і надія в очах ! Доброта і теплий прийом у всіх парафіях від жителів сіл, міст в яких ми ночували, які нас годували. Вони це робили дійсно з любов’ю і щедрістю.
Я не жалкую ні одної хвилини перебування у паломництві. І навіть моїх особистих 8 мозолів не погіршили мого уявлення про цю подорож. Нові знайомства, розмови, пісні – це саме те що потрібно для творчої душі.
Подяка Богу за сили, терпіння, які дали нам пройти цей нелегкий шлях і надію на нові цікаві мандрівки.

Мартіна Кельман, Мукачево

[imagesizer path=”images/stories/berdyciv-2015″ width=”150″ class=”imgsizer”]