Паломництво до блаженної Марти Вецької

Просіть – і дасться вам. Я просила і Бог почув моє прохання. Третій рік поспіль я планувала взяти участь у паломництві до бл. Марти Вєцької, яке проходить у м. Снятин. І нарешті цього року поїхала туди разом з двома друзями, с. Кінгою та дияконом Русланом.

Мабуть, ніколи я не відчувала стільки щастя у своїй душі, як у ті два дні нашого паломництва. Це було відчуття спраглого, якому дали напитися.

До цієї поїздки я стояла в темряві і звиклася з таким своїм звичним життям настільки, що будь-який промінь світла викликав у мене хвилю злості і роздратування. Мені було навіть добре жити у своїй темній коробці та ігнорувати все, що знаходилося поза її межами. Але чиясь рука розірвала мою коробку, яку, здавалося б, не під силу знищити нікому…Спершу злість. Потім страх. Але згодом з’явився спокій. Виявилося, світло не є палючим. Воно тепле і в ньому краще, ніж у темряві. У ньому хочеться жити.

Вечірня процесія до могили бл. Марти Вєцької настільки мене вразила, що коли ми вже пізно ввечері повернулися до храму для адорації та приватної молитви, я вже знала, що хочу приступити до таїнства сповіді. Такої духовної сповіді в мене не було жодного разу. Тої ночі я дійсно розмовляла з Богом.

Паломництво закінчилося вранішньою літургією та вшануванням реліквій бл. Марти Вєцької. Пообідавши, ми поїхали додому. Але поїхали вже іншими. Принаймні я – точно. У моїй душі тріснув камінь, який завжди в собі носила. Минув тиждень з дня нашої подорожі, а я досі відчуваю, як він повільно кришиться і перетворюється в порох. І я радію, бо знаю, що це Він руйнує мої скелі.

Гуйван Яна, м. Ужгород