Улюблений закарпатський народе, бережіть вашу віру в Бога у своїх серцях

Мир і Боже благословення для всіх Вас!!!
Прийміть моє сердечне вітання з Уралу, де вже майже два роки служу як священик у парафіях Североуральська, Краснотурінська і Нижній Тагіл. Майже щодня, згадую “рідне Закарпаття”, де я провів дев’ять років у парафіях Перечина та прилеглих районах. Багато разів згадую обличчя окремих вірян, сім’ї, середовище та в молитві прошу, щоб Бог допомагав Вам у всьому, але насамперед, щоб Ваше життя було на Божу славу і радість.

Яка різниця між парафіями на Закарпатті й на Уралі?
По-перше, тут, де я працюю, громади невеликі – 4-9 людей. Саме стільки їх у неділю на св. Месі, така реальність. А протягом тижня у каплиці тільки я та Ісус.
По-друге, віряни римсько-католицького віровизнання – це нащадки колишніх в’язнів трудових таборів, які мають різне коріння: Литва, Україна, Казахстан, поволзькі німці….
По-третє, тут бракує традицій – така парафіяльна родина. Так, багато хто з моїх вірян підтверджують, що коли тут не було священиків, зустрічалися по домах, де вони молилися, але так, щоб ніхто не знав про це. Вони боялися говорити дітям про Бога…. і результат видно.
Дорогий народе Закарпаття, молодь, будь ласка, ніколи не бійтеся вірити і свідчити Бога, навіть якщо це дуже важко, або якщо з вас інші сміятимуться. Повірте, що життя з вірою у Бога набагато більш радісне і гарне, ніж без Нього. У цьому переконуюсь саме на цьому місці. Любіть і цінуйте свої сім’ї, допомагаючи один одному, бо сім’я – це спільнота, яка допомагає вам у важкі моменти. І особливо в ці важкі часи, які переживає кожен з вас, живіть девізом: “ніяка сила чи гнів, але любов і прощення робить світ більш кращим.”

Що Ви робите у своїх крихітних парафіях?
Перш за все, я ціную і дякую Богові за кожну людину. Якщо якась бабуся не прийде у неділю на Службу Божу – переживаю, що трапилося: дзвоню, питаю що і як, молюся. Молюся про дар віри не лише для нових віруючих, але й для себе. Так, у великих парафіях на це не було так багато часу і мені соромно, що на Закарпатті я витрачав час на марні речі. Адже у нашому житті важливим є спілкування з людиною – дарувати їй час, усмішку, добре слово, розуміння. Якщо ми тікаємо від розмови, то все почне розвалюватися – і власна сім’я, і друзі, і парафія. Так, моя пасторація є про спілкування, молитву і, особливо, про прославлення Бога за кожну дрібницю. Знаю, що не врятую увесь світ, але можу мати відкрите серце для потребуючої людини і це дар, який має величезну ціну.

Чи потребують там взагалі священика?
Це питання ставлю собі майже щодня і… не можу дати чіткої відповіді на нього. Священика тут потребують особливо тоді, коли чекають якесь чудо. Нехай священик молитися і буде легше, або на похорон. Згадають, що бабуся чи дідусь був католик – і треба поховати по-католицьки. Знаєте, багато разів я мав спокусу відмовитися від такого похорону – тому що все своє життя людина не ходила до храму, а тепер хочуть поховання. Чи ж я можу врятувати людську душу самим похороном??! Потрібно вірити кожного дня і жити як християнин! Пам’ятайте – не похорон врятує нас чи наших близьких, але віра в Бога! Але похорон – це можливість, де можу зустрітися з іншими людьми і свідчити про Бога. Та… поки-що ніхто не повірив моїм словам, можливо, колись прийде на це час.
Чи потребують священика? – Так. Навіть якщо лише одна душа буде спасенна – вже це велика справа.
Я би запропонував дещо кожному з вас: моліться за своїх священиків!!! Тому що вони потребують вашої молитви. Час від часу хтось мені напише: “Дякую, отче, що ви є…” або “Молюся за вас”, – це гарні слова, які додають смак життю і силу, щоб нести свій власний хрест. Завдяки цим простим словам, розумію, що я не самотній. І, як  приємно, коли це почує саме священик на вашій парафії. Моліться за них, щоб вели вас до Бога, щоб зміцнювали в труднощах, щоб були підтримкою. Мати у парафії священика, який є духовним батьком, другом, вчителем, помічником – це теж результат ваших молитов і любові.
Парафія – це спільнота слабких людей, яких Бог перетворює на кращих тільки тоді, якщо вони щирі і хочуть змінитись, якщо шукають Бога і моляться. І треба, щоб були живі парафії, святі сім’ї і священики.

Які побажання на кінець?
Кожна парафія тут на Уралі має свої особливості. А майбутнє залежить від молитви, особистого свідчення, а, насамперед, все у руках Божих. Точнісінько так, як і Закарпаття. Улюблений закарпатський народе, бережіть вашу віру в Бога у своїх серцях. Християнин – це людина, яка приносить мир у серце іншої людини, тому що Бог приходить із миром. Християнин – це людина, яка любить і прощає, бо тільки так світ стає кращим. Християнин – це людина, яка все своє життя кожен день запитує: “Боже, а що Ти зробив би на моєму місці?”.
На одній зустрічі мій співбрат – священик сказав, що я сепаратист, оскільки живу у Росії. Було мені важко аж до сліз…. І тоді я зрозумів: так, Бог через моє начальство сепарував – відокремив мене від улюбленого краю, народу, щоб я служив на далекому Уралі. Він вибрав мене, щоб я свідчив про те, що ношу в моєму серці. І це я намагаюся робити тут завдяки вашим молитвам і дружбі. Нічого не бійтеся – Бог з нами. Молюся і за вас. Щодня слухаю пісню “Молитва за Україну”. Боже, я молюсь за Україну, Боже молю тебе за людей… Ти їх прости , ти їх спаси…

з благословенням о. Антон Єдінак, СМ
розмову вела
Тетяна Решетар

[imagesizer path=”images/stories/intervju-2015″ width=”150″ class=”imgsizer”]