Історія душпастирства
або могили сестер-монахинь у Середньому

Згадуючи римсько-католицьких священиків, настоятелів парохії св. Луки в смт Середнє, котрих тіла тут і захоронені (про що була стаття раніше, – прим. ред.), слід написати також і дещо про черниць – Сестер Милосердя св. Вікентія де Поль (Сатмарок).

На місцевому цвинтарі близько до каплиці і могил отців Пала (Павла) Мунчко і Йожефа (Йосифа) Товта є захоронених дев’ять черниць, померлих в ХХ столітті. І так у спільній могилі спочивають тіла сестер, котрі померли першими: Максенції, Пракседіс, Шанішли та Модестін (їх імена записані на таблиці посередині; там також напис угорською мовою: МІСЦЕ СПОЧВАННЯ СЕСТЕР МИЛОСЕРДЯ); та тих, які померли останніми: Котолін (ліворуч) і Септіми (праворуч). Зліва, на другому боці доріжки, що веде до каплиці, є захоронені разом с. Мільтрандіс і с. Рейнгольда. Нижче від головної могили і дещо справа спочиває тіло с. Ділекти (у спільній могилі зі світською жінкою Боднар Ержібет).

У Середньому монастир сестер і школа для дівчат були засновані колишнім місцевим настоятелем, в той час ужгородським парохом і архідияконом, отцем Ондрашом Будішом у 1890 році.  Дім і школа, згодом також і садок, були присвячені св. Андрію (Сент-Ондрашгаз), a знаходилися за адресою по сьогоднішній вул. Лінській (перед поворотом у вул. Церковну). Нажаль, будинок не залишився до наших часів. У парафіяльному архіві зберігся документ, підписаний тодішнім сатмарським єпископом Месленьі Дьюло 31 жовтня 1890 року, яким  середнянському пароху, отцю Палю (Павлу) Мунчко уділяє владу слухати сповідь вищезгаданих сестер.

Після ІІ світової війни радянська влада відібрала від сестер їх будинок, не дала змоги працювати як вчителькам і вихователькам; забрала також виноградник та підвал, які їм належали ще у період війни.  Вони все-таки не покинули Середнього. Переодягнені у світський одяг, жили в будинку з другого боку сьогоднішньої вулиці Лінській (номер 15, власність родини Борнак), майже навпроти свого колишнього монастиря. Молилися у місцевому храмі i, на скільки це було можливим, вчили дітей катехизу та музики, допомагали людям як медсестри. Працювали в огороді, мали корову, курей… З другого боку, люди не забули про своїх сестер і в міру можливостей допомагали прожити у важкі післявоєнні часи.

Наскільки можемо зі збережених документів, а також зі Схематизмів Cатy-Mарської дієцезії довідатися, більшість сестер, які працювали у Середньому, тут і померли.

Перша померла в 1905 році, тодішня настоятелька, 54-річна с. Максенція Аброгам. Далі, 25 жовтня 1933 року, на 76 році закінчила своє земне життя с. Пракседіс Пукшбаум, дочка Йожефа і Марії Токач. Народилася вона 21 лютого 1857 р. у м. Дьйор, що в Угорщині. Працювала медсестрою і вчителькою. Похоронив її 28 жовтня тодішній середнянський парох о. Дьюльо Фельго і о. прелат Ференц Свобода, єнківській настоятель (село Єнківці сьогодні у Словаччині).

Недовго після закінчення ІІ світової війни віддала Богу душу 59-річна с. Шанішльа Пара (03.02.1886 – 04.06.1945). Народилася у Валя-Крішулуй (сьогоднішня Румунія), її тіло прийняла земля середнянського цвинтаря 6 червня. Похоронні церемонії, що відбулися 6 червня, очолив о. прелат Йожеф Подаріль, доборуській парох (с. Доборуско – сьогодні Руська – у Словаччині).

Наступні дві сестри похоронив о. Мігаль Кізман, доктор богословського навчання, котрий виконував обов’язки середнянського пароха замість о. Йожефа Товта, якому після звільнення з камчатського концтабору було заборонено повернутись у Закарпаття. Отож 12 вересня 1951 р. о. Мігаль похоронив сестру Модестін Травнічек, вчительку, медсестру і довгорічну настоятельку середнянської спілноти Сатмарок. Вона народилася 17 березня 1867 р. в с. Іпельски Соколець (Словаччина) у батьків Адольфа і Анни Токач; при хрещенні отримала імя Маргіт. Померла 10 вересня 1951 р.

Роком пізніше, 5 жовтня 1952, віддала свою душу Господу с. Мільтрандіс (з хрещення Ірма) Медвеі, дочка Карола і Агнеси Рийвіс. Народилася в м. Карей у сьогоднішній Румунії 2 серпня 1952 р. Довгі роки працювала вчителькою, а також медсестрою в Ужгороді (дім сестер і школа під назвою Маріогаз). Похоронили її на середнянському цвинтарі 7 жовтня.

Сестру Рейнгольду Гріни, яка померла 25 липня 1959 р. у віці 75 років, похоронив наступного дня о. Йожеф Чаті з Мукачева, котрий у той час був настоятелем середнянської парафії.

Нажаль, про смерть і похорони двох наступних сатмарок не записано в книзі померлих середнянської парафії (записи закінчуються в 1967 році). З написів на пам’ятниках дізнаємося, що в 1971 р. залишила цей світ 83-річна с. Ділекта Клайнкгардт (старші парафіяни споминають, що вона вчила музику), а 8 грудня 1976 року, в урочистість Непорочного Зачаття Пресятої Діви Марії, віддала Богу свою душу 87-річна с. Котолін (Катерина) Пара. Можливо, що похоронив тих двох сестер о. Бернат Буяло, доктор богословського навчання, котрому в той час була доручена душпастирська опіка в середнянській парафії, хоч він сам проживав у своїх рідних в селі Ратівці.

Після смерті с. Котолін залишилася в Середнім ще на  19  років  і  3  місяці  тільки  одна сатмарка – с. Септіма Ержібет Вийкаші, дочка Яноша. Народжена у Словаччині 12 листопада 1907 р. померла 9 березня 1996 р. у віці 88 років. Похоронили її через два дні єпископ Антал Майнек і середнянський парох, о. Петро Жарковський.

Середнянські парафіяни не забувають “своїх сестер”. Їх могили є прибрані, їх просять споминати у Службі Божій (за померлу сестру Септіму і всі “регольні” сестри, які працювали у Середньому). Старші споминають сестер і з вдячністю їх згадують. Дивлячись на старі фотографії, з радістю впізнають: неверка Септіма, неверка Ділекта, неверка Котолін… чи просто: Котіка…

о. Роджер Муларчик, OFM

[imagesizer path=”images/stories/istoria-2015″ width=”150″ class=”imgsizer”]