Хресна дорога в Джублику…

Тепло в душі.., бо сонечко сміється лагідно і ніжно, Отець Павло наш любий з нами розпочинає хресну путь… Так радісно на серці.., але тривожно й часом сумно, бо наш Спаситель вже чекає.., Щоб показати на своїй дорозі хресній милосердя й силу любові, якою Він нас всіх кохає… Наш коханий, вірний, добрий… Чи мав за що нас пробачати?  Чи мав заради кого муки-біль терпіти?.. Та хіба хтось інший, окрім Тебе знає, як потрібно жити і по-справжньому любити?.. Життя своє віддати брату і сестрі..? Ти вчиш нас, любий Пастирю, щодня… У Джублику Ти на руках тримаєш тіло солдатика-героя.
І пам’ятник ось цей – це пам’ять наша вічна.., ця віра-істина.
Ми йшли сьогодні за Тобою, і наші ноги в сліди Твої ступали…
На дорозі хресній з Мукачева і Ключарок сьогодні обійняти Тебе, Пастирю, бажали…
Доторкнутись, пережити Твої болючі миті, серця свої пройняти болем-співчуттям…
І на цій дорозі хресній задуматись над злом-гріхом і над своїм життям…
Серед лиха – Твоя лагідність, мовчання і покора до кривдників, і до зухвалих нас..,
Горить і не згасає дотепер у цей жорстокий час…
Зустріч із Тобою, хоч з гіркотою й болем у душі, нам радість щастя принесла…
Бо з нами поруч мудрість, підтримка і любов нашого наставника отця Павла була…
Нещирість, ненависть, заздрість, жорстокість і лукавство – наші всі гріхи і серця бруд
Ми принесли Тобі, наш Пастирю добра, пробач, коханий, нас, пробач весь грішний люд…
Із мого серця “гніздо гріхів” я вирву й на цій дорозі хресній сьогодні поховаю.
Я тут разом з Тобою Твій біль, приниження, криваві муки, всім серцем проживаю…
Від стояння до стояння мій гріх-іржа, що точить моє серце, мене до Тебе привела…
Невже жорстока, холодна, забруднена гріхом душа моя Тебе, Спасителю, на розп’яття повела?..
Невже сердечко-камінь? Невже обурення, осудження і ненависть в душі?
Невже любові й “краплиночки” нема?..
Невже в тілі лукавство і брехня, яке володаря гріха і зла щосили обійма?..
Дорогу хресну ми пройшли і зрозуміли те, що кожен день ми ображаємо Тебе…
А Пастир наш мовчить.., мужньо образи терпить…
Себе на цій дорозі ми знайшли: в Твоїх, Спасителю, падіннях під важкістю хреста – наших гріхах,
В Твоїй пролитій крові й муках, які моя гординя – егоїзм завдала смертні муки-болі…
На коліна всі стаєм і прощення благаєм…
Наш Спасителю коханий, так більше жити ми не хочем…
Наші каяття прийми, гріхи прости й дозволь омить сльозами Твоє криваве серце…

21.03.15р
Віталія-Марія, с. Ключарки

[imagesizer path=”images/stories/dzublik-2015″ width=”150″ class=”imgsizer”]