Віра починається з родини

Зі срібного хрестика на маминому ланцюжку, з бабусиних навчань молитись, зі спільних святкових обідів… Віра починається з простих речей. Фіолетові свічечки, куплені для адвентного вінка, знак хреста, зроблений батьковою рукою на чолі на прощання, чи бруньки, принесені до Квітної неділі належать саме до звичайних речей. До всього цього нас привчають саме в родині.
На роздуми з цього приводу мене наштовхнула європейська зустріч молоді Тезе, яка відбулась цього року в Празі.
Чехія вважається однією з набільш атеїстичних країн Європи. Та сім’я, в якій мені пощастило провести ті незабутні 5 днів,  доводить абсолютно протилежне.
Непримітний маленький будиночок, який нічим не відрізняється від своїх сусідів. Авто у дворі і адвентний вінок на дверях – нічого особливого. Але за тими дверима з  віночком криється інший світ. Світ великої дружньої родини, світ, сповнений дитячим сміхом, ароматами смачного обіду і десятками рукавичок, різноманітних шапочок та шарфиків, сімейних фотографій та тепла. Такого специфічного тепла, яке не всюди зустрінеш.
У сім’ї Їтки та Павла 5 дітей. Це як мінімум у 5 разів більше турбот, галасу та безладу, ніж у середньо статичній європейській родині. І як мінімум в 5 разів менше вільного особистого часу в батьків, які всю свою любов віддають цим діткам.
У великій кімнаті під стелею – гілка пишної ялини. Всі іграшки виконані власноруч дітьми. Вони й паперові, й солом’яні, з бісеру та дерева…На будь який смак. На полицях – десятки фігурок з полімерної глини, виконані на диво акуратно, з  точністю та увагою. Стіни в коридорі розмальовані дитячими руками. Нічого зайвого, тільки пейзажі, які бачать перед собою ці маленькі люди.  Мати сімейства каже, що чим більше часу діти зайняті чимось корисним, тим менше в них часу залишається бешкетувати. І в цьому, погодьмося, таки є сенс.
У батька міцні руки та втомлений погляд. Щодня праця та обов’язки. “Сім’я, яка бере на себе сміливість виростити 5 дітей, тим самим прирікає себе на злидні”, – говорить він.
Та чи це так?
Злидні в розумінні української дівчини далеко не ті, що я бачила в цьому привітному будинку. Я зіткнулась з  теплом і достатком, який, втім, не передбачає нічого зайвого. Це достаток, в якому в ідилічній гармонії живуть спокійне подружжя та їх 5 дітей, які, без сумніву, переймають від батьків всі найкращі якості. А для цього, як відомо, гроші не потрібні.
Ця сім’я прийняла у свій будинок 10 паломників-дівчат з усієї Європи. Відкрили свої двері і серця без страху і сумнівів, взяли на себе обов’язок дати притулок і нагодувати ще 10 душ, крім вже присутніх у домі.
Серце, що хоч раз поділилось своєю любов’ю з іншим, не бачить меж і перешкод, не переймається вигодою, не боїться ділитись знову і знову.
Вже пройшов не один день з дня прощання з цими унікальними людьми.  На пам’ять отримана маленька жовто-блакитна зірочка, виконана дітками з бісеру (ще одна материнська вигадка для того, щоб діти постійно були зайняті чимось корисним). А  думки все ще літають десь навколо того засніженого будиночку, у якому зосереджено стільки тепла однієї великої християнської родини.

Аня Попович, Вел. Березний