Приклад святої Анни Шеффер

В історії Церкви шлях віри завжди вказують незначні особи.

21-го жовтня 2012-го року у Рік Віри папа Бенедикт XVI зарахував разом із іншими до лику святих Анну Шеффер – мирянку баварського походження, яка своїм життям свідчила про глибоку любов до Христа. Протягом багатьох років вона продовжувала свою місіонерську діяльність будучи хворою і прикутою до ліжка.

Померла у 1925-у році. Іван Павло ІІ беатифікував її у 1999-у році.
Ще перед папством Бенедикта XVI у центрі уваги релігійності баварського народу потрапила дівчина, яка була паралізованою, та яка все ж таки знайшла сенс свого життя в Ісусі. Люди почали розповсюджувати між собою фотографію дівчини, яка лежить у ліжку, і почали просити її заступництво.
За що ж Бенедикт XVI підняв Анну Шеффер до великих святих свого народу?
Народилася у 1882-у році у сім’ї столяра. Глибокій християнській духовності навчилася від матері. Вона була сильною, здоровою дитиною. Вже у 1893-у році першопричасницею вона присвятила Богу своє життя. У Реґенсбурзі, куди ходила на Службу, хотіла вступити до сестер-місіонерок. Після смерті батька працювала у Ландсхуті, де почула особливий поклик Ісуса: незабаром почнеться довге і важке страждання. Незважаючи на те, що ще в тому році вона присвятила своє життя Пресвятій Діві Марії, все ж таки, так як і інші здорові молоді люди, вона також боялася майбутнього.
У 1901-у році повинна була працювати в пральні. Раптом труба печі, яка знаходилася над котлом пральні, вислизнула з стіни. Вона намагалася поставити її на місце, але підсковзнулася і обома ногами впала у гарячий лужний розчин (кислоту). Лікарі зробили все, що змогли, та все ж таки Анна залишилася паралізованою. Їй не можна було залишатися у малій сімейній квартирі, де жила її сестра із сім’єю. З матір’ю орендували невеличку кімнату, де вона, прикована до ліжка, змогла зрозуміти волю Божу. На поклик розп’ятого Христа її завданням стало присвячення свого життя на прощення гріхів.
Місцевий парох був для неї хорошим духовним отцем, щодня приходив до неї і приносив їй Святе Причастя. Восени 1910-го року у її видінні, або як вона розповідала у її “сні”, побачила спочатку святого Франциска, а потім рай, де прийняли її жертву. Від цього моменту словами і написаними текстами вона допомагала тим, хто звертався до неї. Вона отримувала листи навіть з Австрії, Швейцарії й Америки. У 1923-у році особливо духовно пережила події Великої П’ятниці, після чого її стан погіршився. Обидві ноги стали повністю паралізованими, вона почала страждати від жахливої судоми спинного мозку та раку прямої кишки.
П’ять тижнів перед смертю випала з ліжка і мала струс мозку, від чого втратила здібність говорити і бачити. Всі дивувалися: як може людина стільки страждати? 5-го жовтня 1925 року вмираючи прийняла Святе Причастя, яке протягом 25 років страждання було для неї джерелом поживи. Перехрестившись і вимовивши наступні слова: “Ісусе, я живу для Тебе!”, – померла.
Похорон відбувся 8-го жовтня, прийшло дуже багато людей. До її могили приходило безліч страждаючих, які просили її заступництва. У 1972-у році, коли офіційно вже нарахували 17 тисяч почутих молитов, розпочали процес беатифкації. Її тіло перевезли до міндельштеттенського храму, куди найбільше 26-го липня приїжджають тисячі паломників.
На беатифікацію видали її щоденник, записи, біографію. Найпопулярніша картина про Анну Шефер зображує святу жінку, сидячу у ліжку, з ніжним поглядом, в одній руці тримає рукописи, в іншій розарій, над головою тканина з Пресвятим Серцем Ісуса, оповите терновим вінцем. Її долею стала простота, глибока віра, випробуване життя, 33 роки жорстокого страждання. Її приклад може стати джерелом сили для всіх страждаючих, хто зрозуміє зміст слів апостола: “і доповняю на моїм тілі те, чого ще бракує скорботам Христовим для його тіла, що ним є Церква” (До Колосян 1,24).
В імпульсі нової євангелізації Рік Віри вчить нас, щоб ми не соромилися голосити: людина 21-го століття також мусить страждати, і це страждання має сенс. «Життя невиліковних хворих також має сенс і є цінним, вони носять рани Христа, спокутуючи гріхи всіх людей», – пише отець Іштван Пакозді.
Радіо Ватикан/ Угорський Кур’єр