Який щасливий я..

Який щасливий я..,
що відпочиває тіло, серденько й душа моя…

Довгоочікувана пора року – літо… Період відпочинку, розваг, незабутніх емоцій… Мабуть не має на Землі такої дитини, учня, студента, хто б не мріяв про літній відпочинок і з нетерпінням не чекав би на канікули. У це важко повірити, що є такі діти… Бо насправді, кожен з нас чекає канікули, чекає і каже собі: «Ну ось ще трішки, і я вже поїду у християнський літній табір…»

І, хвала Богу, цей час настав. Табір «Красія» цього року, з 30.06.14 по 05.07.14 відкрив двері для дітей віком від 7 до 15 років. Не можу не подякувати нашому настоятелю отцю Франциску за те, що я мав за честь бути аніматором (вихователем) для цих милих діток. Щиро йому дякую…
Діти Божі ми на цій землі
І ми безпомічні.., грішні і такі малі.
Якщо не будуть поруч, вихователі-священники святі,
Які піклуються про нас, вчать любові, віри й мудрості…
І ми в безпеці.., у надійних їх руках
Бо сам Творець, що в небесах –
Керує ними, щоб вчили нас добру й вели –
Істинним шляхом і в світі по заповідях божих, щоб вірно ми жили…
Так.., що правда то правда… Від самого початку, від першого до останнього дня перебування у літньому таборі, нам всім без винятку, була приділена велика увага і любов нашого настоятеля о. Франциска та сестер-монахинь: Марієтти, Діани, Лідії, Самуели та інших…
Незвичний цьогорічний відпочинок у таборі. Дуже цікавий тим, що на протязі всіх днів перебування, окрім відпочинку, ігор, розваг, ми мали можливість якнайповніше, якнайкраще пізнати історію життя молодого-юного святого Домініка Савіо, який прожив лише 15 років. Чому саме мова йшла про цього святого? А тому, щоб діти краще пізнали його запал бути святим в юні роки… І кожен день ми все більше і більше дізнавались про його коротеньке життя, а Його гасло «бути святим» у такі юні роки – захопило моє серце. Почувши, що для нього нічого не було найважливішим, окрім цього бажання – бути святим, я запитав себе :
«Чому у людини ось таке бажання?
Чому не хоче влади, успіхів і слави, і нарешті визнання?
Чому лише одне єдине – святість..,
Чому таке коротке Він життя прожив, отримавши спасенну вічну радість?..
О.., як багато треба вчитись нам, у цього вічного святого!..
І як багато Він навчити зможе серця мого,
В якому гріх і зло, і ненависть, і те,-
Що не дає, щоб було моє життя Господу угідне і святе…»
Час проведений у таборі не був змарнований… Надзвичайно цікавим був кожен день: на зарядку всі вставали; Службу Божу щодня мали; їжу смачненьку споживали – й сік, цукерки, фрукти, все було.., а настрій – просто «супер», а для нас найважливіше було те, що ми досхочу сміялись і раділи, душа й тіло відпочили і хвала Небесному Отцю, один одного – ми всі діти, брати і сестри, щиро віддано любили…
Та останній день у цьому таборі був незабутнім… Хоч я вже вдома, але завжди згадую той прекрасний день, як «сон» … Вечір… Вечірня спільна молитва разом з о.Франциском, всіма сестрами, і ми всі діти, які відпочивали у цьому таборі зібрались в одну дружню родину і пережили незабутні години.., це було, як казка… Зайшовши у зал, справа і зліва були викладені запалені свічки, і кожен з нас пройшов між ними до саморобного хреста, на якому були прикріплені папірчики, в яких були написані наші відречення від чогось поганого, що заважає нам ставати кращими… Ставши на коліна, закривши очі, під тихесеньку мелодію, кожен мав можливість роздумати над своїми гріхами, помилками… І коли о. Франциск сказав відкрити очі, ми побачили у кожного на голові корону, яку поклали нам сестрички, під час цих роздумів… І відразу після цього с. Марієтта сказала: «Наш Отець Небесний – Король.., а ви зараз усі схожі на Його маленьких принців і принцес…» Майже кожен з нас плакав… І якщо хтось мав у собі тягар якоїсь провини, підійшов до тої людини, яку образив, і обнявши, щиро попросив пробачення…
О, як не хочеться прощатись… Як не хочеться додому повертатись, залишитись ще хоч трішки… Та я всі спогади про табір збережу, у серці їх сховаю, щоб зігрівали і на шлях істинний мене грішного направляли…
Моєму Пастирю нехай навік буде хвала…
За те, що кожен з нас є ще дитиночка мала…
Всім тим, хто нас любов’ю огортав, подяка і уклін за ті чудові дні,
Що нам подарували, не шкодуючи серденька й усмішечки свої…