з приводу 70-ї річниці волинської трагедії
Дорогі в Христі Брати і Сестри!
У житті кожної людини зокрема, суспільних груп чи навіть народів часто доводиться зустрічатися з важкими, обтяженими виною спогадами з минулого, а також з мріями про щасливе майбутнє. У таких випадках народжується спокуса відкинути прикре минуле, потрактувати його, як неіснуюче, витерти його з пам’яті людей на користь сповненого надії майбутнього. Та чи можливо вирізати фрагменти історії даної суспільної групи, а в ній конкретних людей з їх життя і водночас мати всестороннє бачення людини? Чи дозрівання особистості не вимагає брати відповідальність за все, що вона вчинила, що зробить і що залишить після себе? Адже людська вірність вимагає інтегрованого бачення життя, як одного цілого, бо саме так дивиться на людину і судитиме її Бог. А Він пам’ятає те, що було, пригадуючи Божі Заповіді й чинячи сумління знаряддям, здатним розрізняти людські вчинки.
1. Божий план спасіння
Багатовіковий досвід вчить, що зло підступно реалізує свій нищівний план по відношенню до людини і досить вдало спокушає все нові й нові покоління, будячи в людях ненависть, жадобу помсти, насильства, відплати злом за зло. На противагу цьому Христос закликає протистояти злу, не піддаючись деструкції, не дозволяючи керуватися дикими інстинктами, відмовляючись від помсти. Лише такі дії є згідні з християнським сенсом поєднання й євангельською наукою про пробачення.
Християнські коріння сягають минулих подій, які мали місце в житті Вибраного Народу, потім у житті Ісуса Христа й у житті Церкви. Спільнота віруючих живе й живиться Пам’яткою пасхальних подій, про що свідчать згадувані священиком, під час кожної Святої Меси, сказані Ісусом слова: «Чиніть це на Мій спомин». Так, Церква живе цією святою Пам’яттю. І Господь запевняє, що не забуде про нас та про наше минуле.
Бог пам’ятає про все, що стосується життя людини: любові до ближнього, доброти, святості життя, милосердя, але і гріха, зла, яке вона вчинила. Бог завжди бачить людину з усім, що вона вчинила і ким є. Підтвердженням цього є приклад біблійного каталогу «гріхів, які волають про помсту до неба», тобто вчинків, про які Бог особливо пам’ятає, оскільки вони заперечують Його фундаментальним заповідям і повчанням. Серед них є гріх вбивства людини, тобто навмисне й добровільне позбавлення когось життя.
2. Таємниця Зла
Пригадуємо цю правду про пам’ять і таємницю зла, закоріненого в людині в контексті 70-ї річниці так званої Волинської Різні, котра розпочалася Кривавою Неділею 11 липня 1943 року, коли збройні сили українських націоналістів напали на десятки польських поселень і сіл Волині, атакуючи як віруючих, що згромадилися в римсько-католицьких святинях та каплицях, так і людей, що перебували у своїх домівках. Пізніше криваві події охопили Львівську, Тернопільську та Івано-Франківську області. Замордовано десятки тисяч невинних осіб, в тому числі дітей, жінок, старців. Загинуло багато римсько-католицьких священиків і черниць, а кілька десятків греко-католицьких і православних священиків зазнало репресії за несхвалення скоєного злочину. Гинули не тільки поляки, але й євреї, вірмени, чехи та багато українців, особливо тих, які рятували своїх рідних та сусідів.
Треба признати, що здійснювалися акції самооборони і акції помсти з польської сторони, у котрих і загинули невинні українці. Проте, ці дії не були пропорційними щодо кількості жертв лиходійства, ані варварських методів, якими їх чинили. Варто додати, що римсько-католицька Церква чинила спроби спинити хвилю винищення, просячи про допомогу і втручання греко-католицьку Церкву, однак це не допомогло.
Не наше це завдання робити історичну оцінку трагічних подій Волинської Трагедії і шкали цієї екстермінації. Прагнемо лише, щоб ця річниця була нагодою для задуми сучасного покоління над змістом слова правди і таємницею людської сутності. А при цьому пригадати, що первородний гріх, а за ним цілий ряд злочинів, яких допускалися люди протягом віків, тісно пов’язані з тайною Спасіння, звільнення людини з тенет зла, можливістю навернення, покути і примирення, яке відбувається в єдності з Христом. Бо Ісус для того помер на хресті і Воскрес, щоб «вівці мали життя – щоб достоту мали» (пор. Йо 10, 10). Спасти це не що інше, як очистити, звільнити від зла, дозволити насолоджуватися плодами Святого Духа, серед яких є теж можливість навернення кожної людини, віднаходження спокою сумління та надії на спасіння, як для ката, так і для жертви злочину. Це нелегка, але водночас і надзвичайна правда нашої віри! Бо чи ж Таємниця Зла не є найближчою сусідкою Таємниці Відкуплення?
3. Заклик до примирення
Теперішнє відродження католицької Церкви в Україні – це благодать, дана кожному віруючому. Вона має в собі блаженний шанс примирення з Богом і людьми. Через навернення, Таїнство Сповіді і відкинення зла, «спасіння /знову/ зійшло на цей дім (…). Син бо Чоловічий прийшов шукати і спасти те, що загинуло» (пор. Лк 19, 9-10).
Христос закликає нас робити іспит совісті не для того, щоб роз’ятрювати старі рани і ще раз переживати болісне минуле, але для того, щоб стати перед Богом у правді. Йоан Павло ІІ вважав, що примирення людей з Богом і між собою є одним з найважливіших завдань його понтифікату. Тому й навчав, що це процес, який складається з наступних етапів:
• «очищення історичної пам’яті», яке здійснюється в акті усвідомлення провин, що дає змогу вийти назустріч колишнім ворогам;
• «визнання гріха» («confessio peccati»), яке маємо в літургії Церкви.
Жоден іспит совісті не є легкий, а тим паче визнання болісних і складних провин предків, батьків, дідів, сусідів чи далеких родичів, які нас засоромлюють. Але коли усвідомлюємо свій гріх та називаємо його по імені, тоді стоїмо на шляху, який веде до примирення. Безумовно, це вимагає покори і пов’язане з певною жертвою, але немає іншої дороги до поєднання!
Горизонтом кожного людського діалогу є мир, а пробачення і примирення – найкоротший до нього шлях. Саме тому ціллю всіх дій, скерованих у напрямку миру, повинні бути подолання почуття кривди, зневаги і упередження, часто штучно викликаного, а потім неслушно переказуваного з покоління в покоління.
4. Не групова провина!
Свобода особистості – як підстава моральності
Людська особа є вільною і жодна суспільна система або структура не є в змозі позбавити її свободи, як і відповідальності за вчинене зло. У людині як заслуга так і провина є чимось надзвичайно особистим і таким, чого не можна передати іншому. Бо гріх викликає наслідки насамперед у грішника, руйнуючи його відносини з Богом, ослаблюючи його волю і затьмарюючи розум. Тому архітекторами зла, докази чого є в історії, можуть бути прості люди, про яких ніхто не міг би сказати, що вони спроможні на садизм, ґвалт, людиновбивство.
В історії життя мільйонів воїнів, офіцерів та військових різних тоталітарних держав слово «наказ» відігравало магічну роль. Воно стало ширмою, за якою ховалася власна провина, відповідальність за злочин. Нею прикривалися, щоб не почути голосу сумління, вона приглушувала крик жертв. Але навіть при описі первородного гріха чуємо такі виправдання: «Сказав Бог: «Хто тобі сказав, що ти нагий? Чи не їв ти з дерева, що я наказав тобі не їсти?» Чоловік відповів: «Жінка, яку ти дав мені, щоб була зі мною, дала мені з дерева, і я їв.» Тоді Господь Бог сказав до жінки: «Що це ти наробила?» Жінка відповіла: «Змій обманув мене, і я їла.» (Бут 3, 11-13).
Схоже, фальшиві виправдання можуть обирати форму перекладання вини на ідеологію, керівників партії, чи їх провідників. В цей же час ніхто і ніщо не може погоджуватися на зло, ані теж виправдовувати його за ціну життя одиниць і суспільних груп. Жодна політична програма чи обіцянка щастя для народу не можуть виправдати атаки на невинних людей і масового злочину. Смерть – це заперечення Божої волі.
В цьому контексті слід звернути увагу на поняття відповідальності. Відповідальність означає теж прийняття на себе наслідків користування людською свободою, а тим самим вона підтверджує особистісну гідність людини. Це явище притаманне виключно людині. Бо тільки людина, і то кожна зокрема, може ризикувати, докладати зусиль, щоб добре жити і брати відповідальність за свої вчинки. Не можемо говорити про групову відповідальність, бо натовп не несе відповідальності, а тому й не може бути осуджений. Неможливо теж перекладати відповідальність з себе на когось іншого. Людина, яка несе відповідальність в тій чи іншій справі, завжди почуває себе певною мірою самотньою. Інші люди можуть тільки допомогти їй нести цю моральну ношу, з усіма її наслідками.
Одним з основних питань, яким займається біблійне вчення, є відповідальність. В його змісті прихований заклик, скерований до людини – підтверджувати і здобувати свободу, яка йде в парі з почуттям відповідальності за себе і оточуючий світ, перед самим собою (в сумлінні) та перед Богом.
Після вчиненого Каїном братовбивства Бог до нього каже: «Гріх на порозі чигає: він і так оволодів тобою, але мусиш над ним панувати» (Бут 4,7). Бог ставиться до людини, як до істоти вільної, здатної чинити вибір між добром і злом, протистояти спокусам, свідомої і відповідальної за свої вчинки.
5. «Справедливо більше слухати Бога ніж людей» (пор Ді 4,19)
Помічаємо, як у теперішньому світі втрачає сенс фундаментальне переконання нашої віри в те, що вірність добре сформованому сумлінню є однією з найістотніших цінностей. Ця вірність є дуже вимогливою до людини. З одного боку людина чує крики, що доходять до неї з натовпу, з іншого шепіт сумління. Тоді вона стає перед вибором: зберегти віру, добре ім’я, цінності, чи не виділятися, йти з юрбою, підпорядкуватися більшості, розчинитися в безіменній масі. Потрібно вибрати, прийняти важливе життєве рішення.
Божа Воля також виражається в людському праві, закладеному в суспільному житті. Це право має умовний поділ на церковне і державне. Перше стосується всіх, хто через хрещення є приєднаний до Церковної спільноти. Друге зобов’язує лише тих, хто проживає на території даної держави. Однак, в обох випадках не є це право, що зобов’язує всіх, оскільки тільки Боже право є природним і позитивним.
Необхідними умовами, як у релігійному, так і суспільному аспекті є жаль за гріхи і постанова виправитися. Та цей процес не закінчується іспитом совісті, тобто розрахунком з минулим. Він вносить у сучасність, у сьогодення нову категорію: Добро, яке здатне разом будувати майбутнє, яке водночас є перемогою над Злом.
6. Заклик до молитви
Люди, які сьогодні становлять спільноту Христової Церкви, є зобов’язані до молитовної пам’яті про тих, які вже відійшли з цього світу. Тим більше про тих, які були мучениками, жертвами ненависті, жадоби влади, кого позбавлено життя в стінах храму, під час молитви; про невинно загиблих дітей, беззахисних жінок, зрілих чоловіків та старців. Вірячи в таємницю Сопричастя Святих потрібно невпинно довіряти Богу їхнє назначене терпінням життя, щоб Всевишній його прийняв, винагородив вічною радістю і уділив щедрих благодатей через їхнє посередництво тим, хто ще є паломниками, тим, які шукають примирення і надії.
Саме тому 14 липня ц.р. в Луцькій римсько-католицькій катедрі, в символічну річницю Кривавої Неділі, прагнемо ще раз довірити Богу всі жертви помилкової ідеології, яка тоді оправдовувала ґвалт і масове насильство. Запрошуємо до такої молитви всіх, хто вірить у Христа і свою надію покладає в правді про спасіння. Всім, хто має на сумлінні пляму чи тінь цього лиходійства пригадуємо правду про примирення і слова Господньої Молитви: «Отче наш (…) прости нам провини наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим».
На завершення повернімося думками і молитвою до послання блаженного Папи Йоана Павла ІІ, скерованого до нас під час апостольської подорожі в Україну: «Нехай пробачення, дане і отримане, наче оздоровлюючий бальзам розіллється в кожному серці. Нехай завдяки оздоровленню історичної пам’яті всі будуть готові обирати те, що єднає, а не те, що розділяє, щоб разом будувати майбутнє, яке базується на взаємоповазі, братній співпраці і правдивій солідарності».
Завантажується ...