25 – річниця першої Служби Божої молодого священика у Середньому на Закарпатті
28 липня – це дата, яку більшість з наших парафіян пам’ятає та із задоволенням згадує. У цей день відбулася перша Служба Божа, яку провів о. Петро Жарковський OFM у нашому костьолі у Середньому.
До цього часу в нас служив вже покійні о. Йосиф Чаті, а ще раніше – о. Густі Горват. Взагалі в нашій області, до приїзду о. Петра були всі старенькі священики. Було закрито більшість храмів, а священиків не вистачало. Був такий час, що наш старенький священик о. Буяло захворів і не було кому відслужити Святу Службу, тоді люди поклали одяг священика на вівтар і молилися, молилися за священиків. За молодих тоді ніхто і не думав, бо не було семінарій, а про священика з Словаччини і мови не могло бути… Але Бог вислухав молитви наших людей, дав нам молодого священика. Цей день, коли приїхав о. Петро і першу його Службу Божу люди не забудуть ніколи. З ним приїхало також багато молодих священиків і семінаристів. Всі були одягнені у реверенди. Для нас, які ніколи не бачили молодого священика – це було чудо.
Коли о. Петро і о. Йосиф Чаті в супроводі інших підійшли до дверей храму, то о. Йосиф дав ключі о. Петру з такими словами: “Петер – ті сі скала. Давам ті ключе од тогото костолу, жебі скалі пекельні іх ніґді не премоглі.” А всі люди плакали, плакали від радості, від щастя. Людей було дуже багато, бо тоді більшість наших храмів були зачинені і до костьолу у Середнє ходили вірники з Анталовець, з Глибокого.
Так почалося служіння о. Петра Жарковського у нас – у Закарпатті. Саме так, не лише у Середньому, а в Закарпатті – від В. Березного до Довгого. На свято Воскресіння Христового о. Петро починав у суботу ввечері у В. Березному, на світанку служив у Довгому, а о 10-ій у Середньому. Так було на початку. Потім, коли почали повертати храми віруючим і о. Петро змобілізував людей до духовної активності.
Результати були відчутні відразу. Духовним плодом такого відродження віри стало повернення храмів у с. Глибоке, потім у с. Сторожниці, с. Клячанові, с. Гуті, с. Тур’я Реметі.
У 1993 році було збудовано перший новий храм у с. Анталовці, у 2000 році відбулось посвячення наступних нових святинь – у с. Ключарки храм Доброго Пастиря і того ж року – в м. Ужгороді храм Пресвятої Трійці, більше відомий як Катехитичний Центр.
Не тільки костьоли відкривав і будував о. Петро, але і знаходив контакти за кордоном. А саме у Словаччині, Польщі, Угорщині. Почали приходити до нас молоді священики, сестри, семінаристи. Серед перших тут проходили практику як семінаристи – Віталій Скомаровський (тепер єпископ-помічник Києво-Житомирської дієцезії), Петро-Франциск Ботвін, Ловска Тарас. Вони були “фонариками”, бо о. Петро – фарар, а вони себе називали фонариками.
Велику роботу проводив о. Петро з молоддю, дітьми. Його ентузіазм, гра на гітарі та спів притягували всіх до костьолу.
Через деякий час о. Петро запросив сестер з Словаччини. Це було наступне диво, бо ми ніколи не бачили римо-католицьких монашок.
Коли через рік було перше Причастя для дітей, то було велике свято. А які о. Петро робив Різдвяні свята, бетлегеми, а влітку християнські табори відпочинку!
Коли був побудований новий храм у с. Анталовці і у день спомину святого було посвячення, о. Петро організував молодь з усіх словацьких парафій. Напередодні всі з’їхалися у Середнє і була святкова Служба та інша програма для молоді, а вранці з святково прибраною статуєю Діви Марії ішли пішки у Анталовці. Це було чудесно і ця традиція залишилася і до тепер.
До приїзду о. Петра у нас не було молитовних книг, а через деякий час і з Словаччини, і з Польщі почали надходити молитовні книги, Біблії, розарії. Згодом він організував видання молитовника українською мовою для нашої дієцезії. Велика заслуга о. Петра у тому, що з багатьох парафій юнаки стали священиками, а дівчата – сестрами-монахинями.
Взагалі о. Петро – священик від Бога. Він всім допомагав, до нього, як до батька, йшли за порадою, ділилися радістю і горем.
Нехай Господь Бог поблагословить о. Петра у його подальшому служінні.