Свята Марія молись за нас

Книги, релігійна література надихають нас на власні роздуми. У цьому номері пропонуємо Вам,  наші Читачі, роздуми над іменем “Марія”, до яких спонукало читання книги “Лоретанська літанія. Роздуми”, яку написав священик Йосип Раба, ТІ.

Після вступних закликів, спільних усім літаніям, звертаємося у літанії лоретанській вже безпосередньо до Пресвятої Діви Марії із великою кількістю шляхетних титулів і сердечних закликів.
Першим є заклик до Марії через її Святе Ім’я. Є це не що інше, – як пише Иосиф Раба, в книзі ЛТТАНІЯ ЛОРЕТАНСЬКА, – “голос переповненого любов’ю людського серця. Серця, яке б’ється на її честь”.
Знаменним та красивим є те, що коли когось любимо чи кохаємо, хочемо цю особу про це сповістити, виразити свої почуття у словах. При цьому прагнемо зробити це так, щоб виразитися цілком, не пропустивши навіть йоти. В кінці кінців відкриваємо часто правду неможливості зробити це у повноті. Тому підсумовує таке визнання повне любові виповідання самого ім’я цієї особи. Подібну ситуацію маємо і в літанії. І вже на початку Церква відкриває нам таємницю набожності до Марії – вона має будуватися в дусі любові, а наслідком – вірність, довіра, наслідування, жаль за гріхи, та недосконалості, бо ображаючи Бога, ображаємо також і Ту, яка із Ним найтісніше пов’язана. Хтось із святих сказав, що єдність Марії із Богом є настільки тісною, що мають “спільне” серце. І тому вищезгаданий автор задається риторичним питанням:
Чи у незрозумілій та невимовній гідності особи Марії не сходить світло Боже на її Ім’я?
А чи не криється глибина мудрості та палаючої любові Бога, який у своїх планах спасіння людства, впроваджує Непорочну Діву на арену історії, та надає їй ім’я Марія?
Чи в цьому імені не сяє відображення віковічного, з любові народженої, Божого задуму, який через терпіння та біль, через сльози та гіркоту, накреслює людськості дорогу до відродження?