Щастя чи трагедія«На вокзалі знайдено маленьку дівчинку»,- переглядаючи щоденно зранку газети, можемо неодноразово прочитати і віднайти у них такі чи подібні їм новини. Переглядаючи очима з низу до гори або ж з гори до низу, шукаємо більш сенсаційних інформацій. Так, насправді, навіщо ще чогось шукати? Ці слова, якими я розпочав показують нам трагедію наших дітей. Думаю, що посеред нас не бракує тих, які ставлять собі запитання: «як можна залишити власну дитину?». Але це факт і правда, що існує дуже багато дітей, якими ніхто не займається, для яких ніхто не має часу.
Проблема виховання дуже важлива і актуальна та водночас дуже обширна і складна. Беручись її обговорювати, не хочу дати вичерпну відповідь, бо це не можливо, але варто насамперед звернути увагу на деякі аспекти виховання. Адже питань пов’язаних з вихованням є дуже багато.
Треба виразно сказати, що доля дитини у великій мірі залежить від її батьків; в якій родині жила і зростала, а також який мала приклад, щоб формувати свій характер.
Велике значення має родина в житті кожної людини, а також всього людства. Для того ми, як християни, не можемо спокійно дивитися на зміни, які відбуваються у світі та наших сім’ях. Дуже часто сьогодні світ шукає нові моделі родини, які, на жаль, провадять суспільство до руїни. Де ж знаходиться джерело зла? Якщо хочемо вилікувати сьогоднішнє людство, то потрібно виявити хворобу, на яку воно захворіло. Варто поставити собі запитання: «Як назвати хворобу сучасної родини?»
На допомогу приходить нам Святіший Отець вже блаженний Йоан Павло ІІ. У своїй апостольській адгортації «Про завдання християнської сім’ї в сучасному світі» пише, що цією хворобою є те, що люди відкинули Божу любов, а також його задуми щодо подружжя та родини. Забуваємо про релігійний вимір сім’ї.
На жаль, багато християн сьогодні живе без Церковного шлюбу. Кажуть, дуже часто: «так простіше, так легше. Можна розійтись і наново зійтись». Як мало з нас відчуває єдність з Богом, коли укладають сакраментальний шлюбний зв’язок!? Чи так чинить християнин?
– Християни, де є ваша віра? – питає сьогодні нас Ісус Христос. Тому завдання для усіх нас – змінити цю ситуацію, починаючи від себе.
Все, що на землі існує, походить від Бога і з Богом пов’язане. З цієї єдності з Богом не може бути в ніякому разі виключена сім’я.
Для чого взагалі виховувати? Це перше і я би сказав найважливіше питання. Людина має право на виховання. Перевищує світ матерії живої і мертвої. Складається з матерії і духа. Є особою свідомою, відповідальною за свої вчинки, здібна визнати і шанувати цінності, а також здібна вибирати і чинити добро. Тому ІІ Ватиканський Собор також зайнявся проблемою виховання і в одному з документів виразно і ясно ствердив: «Усі люди незалежно від кольору, раси чи віку, мають право на виховання».
Людина потребує виховання. Не можемо погоджуватися з педагогічним натуралізмом, який проголошує, що людина з натури є добра і що дитині вистачить забезпечити житло, їжу, одяг, а вона сама буде належно виховуватись. Як християни ми повинні бачити також іншу сторону. А саме, що дітям і молоді треба допомагати розвивати у собі фізичні і інтелектуальні здібності, які сформують відповідно добре життя людини. Це все навчить дітей і молодь долати життєві перешкоди.
Треба підкреслити, що батьки самі зобов’язуються, належно і добре виховати своїх дітей. Підтверджують це тоді, коли приносять дитину на Хрещення, а також під час Вінчання погоджуються на дітей і обіцяють виховати їх по-католицьки.
Належне виховання дітей, це потреба сьогодення. Щоб переконатись у цьому не треба читати багато газет чи дивитись довгі телевізійні новини. Вистачить лише послухати розмови, а з них випливає страх і турбота про майбутнє родини, суспільства і народу.
Хто має виховувати? Цим питанням пробують займатися різні спеціалісти, теоретики, практики, медики. Існують також педагоги котрі займаються вихованням. Це може викликати в нас думку, що батьки повинні народити, забезпечити матеріальні потреби дитині, а виховання віддати в руки спеціалістів. Це найбільша помилка! Першим і найважливішим середовищем виховання дітей є сім’я, а батьки – найважливіші вихователі.
Разом з батьками виховує садок, школа, Церква, а також певні гуртки чи спілки. Їх виховання не може замінити родинне виховання, може батькам допомагати, та в жодному разі не може відібрати право від батьків на виховання дітей по своєму. Жодна ідеологія, жодна партія чи система не можуть позбавити батьків цього права. Якщо ми прагнемо християнського виховання дітей, то звертаємось до християнських батьків, адже вони самі урочисто до цього зобов’язались.
Обов’язок виховування – це наш спільний обов’язок. Діти спостерігають за нами в автобусі, в кіно, в театрі, в магазині, в Церкві, вдома, на вулиці. Це питання до кожного з нас: «Який показуємо їм приклад?» Чи не є це дуже часто світ брехні, пияцтва, інтриги, зради, ненависті, прокляття, гонитви за грішми і за тим, що приносить нам приємність за будь яку ціну?
А чи хоча б часом ми думаємо про те, в який спосіб виховувати дітей з морально розбитих родин? Чи ми лише їх оминаємо, проклинаємо і відкидаємо від себе, коли плентаються нам під ногами. І дуже легко себе виправдовуємо, що це не мої діти. В нашій державі напевно робиться для таких дітей дуже мало. Але це не означає,що ми склавши руки маємо мовчати і дивитись.
Як або до чого виховувати
Виховання це процес, який має допомогти дитині осягнути свою особовість. Спробуймо це перекласти на якісь конкретні завдання:
Виховувати до спільноти
Людина живе серед людей, це дає їй розвиток. Тому спосіб поведінки людини дуже часто впливає на нашу думку про неї – вихована вона чи ні. А в цьому важливу роль відіграє атмосфера родинного дому. Виховує передусім подружня любов до себе навзаєм, до дітей і до всіх членів родини.
Виховувати до моральності
І тут важливу роль відіграє атмосфера родинного дому. Дитина приймає її без слів, від перших хвилин свого життя. Розрізняє те, що схвалюють, що критикують, планують, кого і за що вивищують, а кого і за що принижують. Саме у родині формується і певний свідомий вплив. Видно це у потребі розрізняти добро і зло, формувати сумління не лише після але і перед вчинком.
Виховання до віри
ІІ Ватиканський Собор називає родину домашньою Церквою. В цій малій Церкві має мати місце все те, що відбувається у великій. Нова людина має отримувати життя Боже, має вчитися розумі-ти його вартість, боронити і жити ним кожного дня. В такий спосіб родина стає не тільки тілесною але і духовою колискою людського життя. В цій Церкві дитина повинна зустріти Бога, одержати про нього перші знання і навязати з ним перший свідомий контакт, навчаючись цьому від батьків. А як часто є? Треба сказати що тут виховання переходить в щось глибше в покликання.
В Святому Письмі читаємо: «і сотворив Бог людину на свій образ, на Божий образ сотворив її; чоловіком і жінкою сотворив їх, І Благословив їх Бог і сказав їм: «Будьте плідні й множтеся і наповняйте землю та підпорядковуйте її собі.» Слова ці дуже міцно вказують на звязок між Богом та родиною, який існує від самого початку. Родина від Бога походить. Бог її запланував. Сотворив людину як чоловіка і жінку, та обдарував їх взаємною любовю до себе. Гідними Божого Благословення є ті чоловіки і жінки, що поєдналися з собою згідно з Божим планом. Сотворивши чоловіка і жінку Бог не вчинив це випадково.
В історії вибраного народу, дитина – це знак Божого благословіння. Сьогодні дитина для багатьох є проблемою. Напевно дуже важливим тут є матеріальний фактор. Але як же багато з нас відкидає сім’ю, дитину лише тому, що так вигідно. Як я уже згадав, можна зійтись і розійтись. Але чи для цього нас Бог сотворив? Як так будемо чинити не можемо очікувати на Боже благословіння. Як пропонуємо нові моделі родини, маємо питати: «А як хоче Бог?»
Трагедією наших часів є брак релігійного виміру в наших родинах. Трагедія ця розігрується на наших очах. Дуже часто ми є глядачами цих трагедій, але нерідко й акторами. Якщо знищимо сакраментальний фундамент родини, хто збереже її перед розпадом? Якщо дитину не будемо вважати за дар Божий, хто збереже їй життя?
З відповідною атмосферою родинного дому повинно іти і свідоме виховання. Родичі є першими проповідниками Євангелія, Мають впроваджувати в життя молитви, до читання Святого Письма. Навчити гідної і плодовитої участі в Євхаристії, а також брати чинну участь в житті парафіяльної спільноти.
Моделем родини не може бути модель родини світської, але Святої Родини.
Перешкод на дорозі дітей до Ісуса не є менше ніж колись, Кожне століття докидає нові і нові перешкоди. Труд, який вкладаємо у виховання дітей полягає у тому, щоб не лише люди, але сам Господь поставив нам колись «5» з життя. Таким належить Царство Боже.
Завантажується ...