Беатифікація єпископа Сату-Марської дієцезії

У неділю 3 липня відбулася беатифікація єпископа Яноша Шефлер. Церемонія проводилася на площі Сату-Маре, де зібралося більше як 15.000 людей.

Життя эпископа Яноша Шефлер

Янош Шеффлер народився у сім’ї батрака 29-го жовтня 1887-го року у селі Калманд. У його батьків було десятеро дітей. Початкову школу закінчив у рідному селі, а потім поступив у Королівську Католицьку Головну Гімназію, що у місті Сату-Маре. Від 1906-го по 1910-й рік навчається у Будапешті в Університеті ім. Пазмань Пейтер на теологічному факультеті. 6-го липня 1910-го року його висвячує на священика єпископ Тібор Бороміса. Від 18-го липня він служить помічником священика у селі Чомокез. Від осені того ж року протягом двох років навчається у австрійсько-німецькій семінарії Santa Maria dell’Anima у Римі. 19-го червня 1912-го року отримує ступінь доктора з церковного права у Папському Григоріанському Університеті (РUG). Після цього він служить у Сату-Маре як вчитель теології та префект. З 23-го липня 1913-го року Янош Шеффлер – помічник священика в Ужгороді. Протягом цього періоду він заочно навчається в Університеті ім. Пазмань Пейтер на факультеті основної та секторної катехетики, а 29-го листопада 1915-го року йому присвоїли науковий ступінь доктора релігійних наук. Після цього він працює вчителем релігії і першим директором від 1917-го по 1923 рік у Римсько-Католицькій Головній Гімназії міста Сату-Маре. Від 1923-го року до 1925-го року він є парохом у селі Надьмайтень. Він працює вчителем теології у Сату-Маре від 1926-го по 1931 рік, і від 1931-го по 1940 рік в Орадеї, а від 1939-го року тут же духовний наставник. Він бере участь на Міжнародному Євхаристичному Конгресі у Чікаго (1926), у Картаго (1930) і у Дубліні (1932). Протягом всього цього періоду він пише статті по темі канонічного права. Він пише про автономію Церкви, а також про юридичні відношення між Церквою та державою. Написав Правила Ордену Сестер Милосердя – Сатмарок. Також склав Статути Сату-Марської Дієцезії. Від 1936-го до 1938 року він бере участь у підготовленні дієцезійного синоду, потім сформулював і передав пресі підсумки – Рішення Синоду. Для школярів старших класів та для освічених католиків написав книги по темі катехетики: Католицька катехетика (Догматика), Католицький посібник церковних обрядів, Католицька Історія Церкви.
Від осені 1940-го року його призначають вчителем Коложварського Університету ім. Ференца Йожефа на факультеті церковного права. Його покликанням було духовне виховання семінаристів та монахів. Цим займався він у сату-марській та орадейській семінаріях, як духовний наставник, у сатмарок та у сестер-францисканок у Орадеї, як сповідальник, а також під час багатьох реколекцій, які провів священикам та монахам. Він написав чотиритомну книгу «Роздуми про Євангеліє», щоб йому легше було готовитися до проповіді та реколекції. Ці роздуми збереглися у формі рукописа. Схожий рукопис, який він написав це – «Реколекції для францисканців». Він також написав книгу для реколекції священиків – «Отче, освяти їх». Ця книга була видана у 1998-му році під назвою «Священик».
26-го березня 1942-го року Святий Престол призначив його єпископом сату-марської дієцезії, а 28-го березня орадейським апостолським адміністратором. Він був висвячений на єпископа 17-го травня, висвятив його прімас, угорський кардинал др. Юстініан Шереді, а також: др. Дюло Глатфелдер – чанадський єпископ та др. Іштван Мадарас – єпископ Кошіце. Інгрес відбувся в Орадеї 20-го травня. 9-го квітня 1948-го року він є єпископом об’єднаної сату-марсько-орадейської дієцезії.
Для того, щоб піклуватися про покликання він організовує орган Opus vocationum ecclesiasticum. Він турбувався також про духовне виховання та формування світогляду дорослих. Тому він перевів на угорську мову третій том книги Спігаро «Катехизм для дорослих», посібник про Милість Божу, а також книги Еймара П. Юліана « Велика Божа Святість», «Дійсна присутність Ісуса», «Причастя – Джерело Життя».
Протягом всього свого життя він був чутливим до соціальних проблем: він захищав пригнічених та переслідуваних. Під час світової війни на його просьбу угорський уряд зупинив процес інтернації румунського греко-католицького єпископа з Надьбаня Александру Русу. Він намагався допомогти тим, кого волочили у табори, особливо захищав євреїв. Тому органи влади погрожували йому: якщо не перестане захищати інших, то і його повезуть. Він спас священиків, яких насильно забрали солдати СС. У січні 1945-му році особисто пішов до румунського обласного керівника та до радянського начальника, щоб перешкодити депортацію німецьких віруючих. Звичайно все було марно.
Вже у 1943-му році він попереджав священиків та віруючих дієцезії, що війна та керування атеістів-комуністів може мати небажані наслідки: переслідування, страждання. Він закликав до відданості, покаяння. Він попереджав священиків: добрий пастирь не кидає овець.
8-го листопада 1945-го року папа ХІІ Пій призначає його єпископом дьорської дієцезії на місце бувшого дьорського єпископа Вільмоша Апора, який помер мученицькою смертю. 9-го квітня 1946-го року букарештський нунцій Андреа Касуло оголошує йому цю новину. Янош Шеффлер сказав, що він підкорюється волі папи, якщо це дійсно його бажання. Але попросив, щоб зміг залишитися у своїй дієцезії із-за важких обставин. Святий престол прийняв його просьбу. Висвячений на єпископа закликав вірників до поваги Серця Ісуса, та зробив це прийомним святом дієцезії. У проявах свого вчення неодноразово звертав увагу на питання маріології. Ввів свято Непорочного Серця Діви Марії (дата: 22 серпня). У 1948 році у дієцезії оголосив Рік Божої Матері. Пояснив: сподівається на оголошення догми небовзяття Діви Марії.

Своїх священників попереджав відмежитись від політики. Але конфлікту з владою ні Церква, ні він не змогли уникнути. 19 липня 1948 року румунський уряд розірвав конкордат з Святим Престолом та скасував Орадсько-Сату-Марську дієцезію. Єпископа уряд оголосив пенсіонером, та заборонив йому виконувати єписькопські функції. Єпископ підпільно організував так зване підземне теологічне навчання семінаристів на різних парафіях дієцезії. Збільшив його страждання той факт, що у 1949 році був арештований його секретар та єпископський радник, доктор Сілард Богданфі, якого таємно освятили єпископом, а через пів року арештували і його генерального вікарія Кароля Пакоч.

Янош Шеффлер протистояв комуністичним тенденціям, які хотіли відірвати від папи румунську калолицьку церкву, з принципових питань залишався вірним до папи. 23 травня 1950 року його овезли на примусове проживання у Баія де Кріс (Baia de Criş), у францисканський монастир, який йому не можна було залишати.
Румунський комуністичний уряд, який хотів відокремити від Риму місцеву церкву, вибрав його для того, щоб був єпископом визнаної в Трансильванії незалежної католицької дієцезії, замість тоді керуючого Мартона Арона.
До церковних керівників Алба-Юлії, які обслуговували інтереси держави, хотіли додати Яноша Шеффлера, який би виконував роль керівника-маріонета.Він відмовився, тому його арештували та від 10 березня до 12 вересня 1952 року тримали у Міністертві Внутрішніх Справ, звідки був переведений у підземну в’язницю Жілави. Проти нього зачали показовий процес. Він був звинувачений в державній зраді та шпигунстві для Ватікану. Ці звинувачення були притаманними тодішнім комуністичним показовим процесам.

Звинувачення були наступними:

– Хотів відправити письмо від одного закарпатського пароху у нунціатуру через Сіларда Богданфі.
– Був у контакті з кардиналом Міндсенті.
– Був оточений священиками-шпигунами, які докладували Угорщині.
– Допомагав людям грошми із Ватікану, які повернулися з території Радянського Союзу (з примусової депортації на працю)

Урядові керівники високого рангу обіцяли йому негайне звільнення, якщо він наміриться взяти на себе вище згадану роль. Співкамерникам у в’язниці казав, що католицькому священику не соромно страждати у комуністичній в’язниці, або вмерти, так як він потрапив туди внаслідок виконування своїх обовязків та вірності до своєї віри. Обговорення показового процесу вже не могло відбутися, так як внаслідок тортур, страждання та нелюдських умов утримування у в’язниці повністю зруйнувалося його здоров’я. 6 грудня 1952 року помер у в’язниці Жілави.

На всіх етапах свого життя він непристанно гласив свою мету: пошук, визнання та виконування Божої волі. Він вибрав гасло папи Пія Х: «все оновити во Христі!» Основна ціль у його духовному житті була досягнення істинної любові до ближнього. Він заявляв, що мірка та випробування любові – це приношення жертви для інших. Тому хотів стати спокутною та розкаяною душою.

Вмираючий єпископ тихо, спокійно промовляв останні свої слова: «Ibi vacabimus…» Його співкамерник Дан Міжралі, композитор єврейського походження, після сорока років зміг точно цитувати любимі слова єпископа, слова святого Августина, значення яких єпископ пояснив : „Ibi vacabimus et videbimus, videbimus et amabimus, amabimus et laudabimus. Ecce quod erit in fine sine fine. Nam quis alius noster est finis nisi pervenire ad regnum, cuius nullus est finis?”
Іншими словами: «Коли ми будемо там, будемо Тебе бачити та любити, любити та прославляти. Так буде до нескінченості. Бо яка же може бути інша наша мета, як не та, щоб потрапити в країну, яка не має кінця?» (Святий Августин: De Civitate Dei 22,30,5)
Єпископа Яноша Шеффлера як священики так і вірники вважали мучеником Церкви, який стаждав за справу Христа та помер у нелюдських умовах в’язниці. У середині 1980-х років в угорській частині дієцезії надрукували та поширювали зображення єпископа, на задній сторінці якого була молитва за його заступництво.

Після падіння комуністичного режиму у Сату-Марській дієцезії, призначений та висвячений на посаду єпископа Пал Реізер, на прохання священиків та вірників ініціював процес беатифікації. Постулатором процесу призначив монаха-салезіанця о. Яноша Соке, та подав прохання у Конгрегацію Беатифікації для дозволу розпочати процедуру. Він також призначив дієцезійний суд, який відповідно до положень церковного кодексу допитав свідків, зібрав та відповідно правилам розсортував зібраний матеріал. Файл, який містив результати дослідження було передано Конгрегації Канонізації 5 грудня 1996 року.