Адорація біля Господнього гробу

Ісус… Це ім’я ми промовляємо дуже багато разів в день, можливо, навіть не помічаючи цього. Але чи ж ми знаємо хто Він є насправді? Я думаю, що це дуже спірне питання в сьогоднішньому світі. Адже багато людей просто відкидає Ісуса, відмовляється від Нього, навіть не пізнавши його. А мені, та нашій парафії, точніше молоді нашої парафії, була надана така можливість впізнати Бога краще. На Страсну П’ятницю – у день, коли Ісуса розіп’яли, ми зібралися в нашій церкві, і цілу ніч сиділи біля «гробу Христового». Всіх нас тоді переповнювали неймовірні почуття: сумні, але водночас і радісні.
І саме  у той момент ми ніби пережили смерть живої людини, дорогої нашому серцю, тоді ми зустріли Живого Бога. Я бажаю вам, кожному з вас, пережити таке. Після цього ти ніби оновлюєшся, стаєш зовсім іншою людиною. Ми в той день, можна сказати, пройшли з Ісусом весь його тяжкий шлях. Я думаю, що в сьогоднішньому світі мало хто зміг би померти, навіть за рідну, кохану людину. Щоб піти на цей крок потрібно мати просто безмежну любов. Коли Ісус падав на Хресній дорозі, люди попихали Його, плювали Йому в обличчя та в кінці розіп’яли, Він сказав: “Отче, прости їх, бо не знають, що роблять.” Ці слова зможе вимовити лише та людина, серце якої повністю сповнене любові, бо в ньому немає ані краплиночки гніву, ненависті. А як ми Йому віддячимося за такий подвиг? Кожного дня ми знову і знову прибиваємо Його до хреста своїми гріхами. Спробуймо уявити собі все те, що відбувалося в серці Ісуса тоді. Щоб краще це зрозуміти, ми в ту ніч брали в руки хрест, дивилися на нього, і сльози просто самі лилися з очей. Кожен з нас пережив той біль, співчуваючи страждаючому Ісусу.
І ще одне. Ми зазвичай пишемо листи людям, з якими хочемо про щось поділитися, розказати. Але ніхто з нас ще ніколи не писав листа Ісусу. Ми це робили вперше. Кожен з нас ділився своїми проблемами, переживаннями, перепрошував, дякував, просив допомоги, ділився тими найпотаємнішими думками. Це була ніби розмова з живою людиною, якій ми повністю довіряємо.
Отже, любімо Ісуса всім серцем,  всією душею, так як він полюбив нас. Впустімо Його до свого серденька, відкриймо ж Йому ті «важкі, залізні двері» душі, і Він обов’язково прийде – справжній та живий. Коли це станеться, то всі життєві проблеми перетворяться на зелену галявинку з прекрасними квітами, які будуть цвісти і  дарувати свою красу іншим.