Продовжуймо любити…

28 листопада в першу Адвентну неділю всіх нас торкнулася болісна звістка про смерть нашої дорогої та всіма любимої с. Бернардіс Вешенфельдер. Жила і працювала між нами 6 років, які були сповнені жертовністю і любов’ю, яка віддавалась аж до краю за зразком нашого розіп’ятого Спасителя. За короткий час вона знайшла відгук у багатьох серцях, незважаючи на стан чи віровизнання, з близького чи далекого оточення, з України чи сусідніх країн. Стала для нас Матір’ю Терезою і нашою святою.
Прощальна Служба Божа відбулася у Німеччині у місті Бюл, у монастирській церкві сестер-відкупительок у середу 1 грудня о 14 годині. Участь у похоронному обряді взяли 12 священиків та незлічена кількість Божого люду. Головним целебрантом був отець Бернард Бібер, духовний наставник сестер-відкупительок. Він у проповіді згадав її біографію і пригадав життєве гасло та діяльність покійної с. Бернардіс. Крім багато добра, що постійно приймала людей і допомагала їм у духовних бідах, вона стала засновницею великої харитативної справи для убогих та бездомних, що на сьогодні поширена у всій Німеччині і носить її ім’я.
В кінці Служби Божої перед зібраними виступили: о. Томас, племінник і похресник сестри Бернардіс, та наші духовні отці – о. Мартин та о. Сворад, де промовили про її служіння, що мало великий духовний і людський характер. Отець Сворад не боявся назвати її “нашою святою” за всю працю та жертовність, яку здійснювала, на що присутні відреагували бурхливими оплесками та признанням, що вона є також їхньою святою. Тіло було поховане на місцевому монастирському кладовищі з великою пошаною.
Сестра Бернардіс стала істинною послідовницею засновниці Конгрегації с. Альфонзи Марії Еппінгер у своїй справі служіння убогим. Це особливо відчула наша українська група, котра брала участь у похороні, де наступні дні о. Мартин поводив нас по місцях, які вийнятково були пов’язані з життям покійної: місце її народження – Карлсдорф; місце її праці – Карл-сруге; місце її смерті – Грабен-Нойдорф;  місце народження засновниці та основний монастир чину у м. Нідерброн-лес-Баінс, її родина і близькі.
3 грудня у паломницькому місті Варкойзел у п’ятницю відбулася ще одна Свята Літургія, що стала вершиною всього цього, на яку зійшлося багато священиків та велика кількість світських з різних куточків Німеччини, щоб  молитвою вшанувати пам’ять сестри Бернардіс. Атмосфера була цілком інакша – панував дух радості, а ми відчувати присутність с. Бернардіс, наче хотіла нам всім сказати: “не плачте за мною, я у Господа Бога і водночас з вами, і хочу та буду вам і надалі допомагати. Так само як я була з вами, коли я жила на землі.”

29.09.1941 року в день св. Архангела Михаїла в селі Калсдорф, на південному заході Німеччини народилася наша сестра Бернардіс. Її батька звали Герман, і в той час він був на війні. Мама Ліза народила дівчинку під час бомбардування і тільки завдяки допомозі тітки Клари, яка ризикувала життям, дівчинка була врятована. Цього ж дня вона була охрещена і дали їй ім’я Ергарда в честь її тітки та друге ім’я Гільда, яке було записане у документах.
Сестра Бернардіс  була вдячна за своє Хрещення, особливо за те, що в день свого народження, вона отримала перше таїнство спасіння. Завжди була переконана, що хрещення зцілило її від шоку бомбардування і смертельної небезпеки. “Таїнство хрещення на початку мого життя, – казала вона,- стало основою свободи від страху і основою моєї персони. Це є джерело мого  зцілення”.   
Як монахииня вона часто повторювала вислів засновниці Конгрегації Матері Альфонс Марії: “Ви маєте два свята у вашому житті. Перше свято уже було – це хрещення. Другим святом стане день вашої смерті”.
Сестра Бернардіс виросла в сім’ї, де було сім дітей. Вона була другою дитиною.
Сестри і браття любили її до останнього дня життя. Вона завжди була готова прийти на допомогу і завжди мала радісне серце. Є багато гарних історій, які можна було б розповісти про убогу, скромну, але задоволену і віруючу сім’ю. Її мама Ліза  для кожної дитини написала книгу з історіями, особистий дарунок, який сестра Бернардіс любила як багатство своєї сім’ї.
Вона старанно вчилася в школі, і її всі любили. Вона розповідала однокласникам історії, які чула від своєї матері. При цьому всі слухали в цілковитій тишині, що вчителі дивувалися.
Вона ходила в просту народну школу і в 13 років, в день закінчення школи, подала прохання про прийняття на роботу директору паперової фабрики, що знаходилася неподалік. Шеф фабрики змилувався над дівчиною з косичками, і вона, хоча ще була дитиною вже вносила свою долю у дохід сім’ї.
Через 2 роки переїхала в місто Вормс до своєї тітки Ергарди. Там вона працювала 2 роки простою помічницею у дитячому садку.  Духівник сестер, який одночасно був парохом у лікарні у Вормсі і так само головний лікар із її парафії відкрили великий талант майбутньої сестри Бернардіс. Вони умовили її отримати освіту медсестри. По всім предметам вона мала найкращі оцінки. Пізніше, коли вона вже жила біля сестер  Конгрегації, отримала освіту психолога за Карлом Роже і Віктором Франкле. Потім с. Бернардіс отримала канонічну місію і завдання від Церкви викладати релігію. Це стало мотивом для сестри, щоб вступити у Конгрегацію сестер Божественного Спасителя. Це був вибір правила, що раніше випадково потрапив до її рук: “Я так сильно бажаю, щоб люди дізнались наскільки сильно їх любить Бог”. Це правило стало для неї покликанням, змістом всього її життя. З вражаючою відвагою вона йшла на зустріч бідам часу.  При цьому їй було дуже болячи бачити, як люди шукали своє щастя не у Бога. Духом своєї засновниці вона керувалася все життя в Конгрегації.
Багато було періодів та епізодів з радісними, але  також болючими моментами в її житті. Вона відвідувала на дому хворих і доглядала за ними. Вона була керівником монастирського конвенту, керівником першого соціального центру для сестер Конгрегації та інших сестер у Німеччині та керівником монастиря «Відкритих дверей для бід нашого часу».  Слова, що особисто Ісус сказав сестрі, сильно потрясли її: “Слово… прийшло до своїх, – а свої Його не прийняли”. (пор. Йоан 1,11). На це вона дала Ісусу відповідь: “Поки я буду в змозі, завжди буду Тебе приймати!”. Це тривало впродовж багатьох років і про це треба написати книгу.
Багато людей були її співробітниками і разом з нею йшли цим шляхом. Монастир «Відкритих дверей для бід нашого часу» врятував величезну кількість людей. Все почалося з бідних, безпритульних, фізично та духовно хворих, молодих людей, які підлягали покаранню, людей, у яких розпався шлюб або сім’я, також покинутих і одиноких людей, дітей і молодих людей з їх бідами, людей без громадянства… нескінчений ланцюг бід нашого часу. За них молилася, говорила їм слова, що отримувала для них від Ісуса. Проводилось багато богослужінь, зцілень і створювалося багато молитовних груп. Це був хвилюючий і гарний час.
Потім прийшов час «перелому», як часто кажуть у німецькій церкві. Час, коли відповідальність за монастир, де вона служила перейшла в інші руки. Сестра Бернардіс шукала знову відповідь від Ісуса. Повна довіри вона молилася в тишині.
Заклик Ісуса для нового тисячоліття, що привів її в Україну, був наступним: “Вийди в море і кинь сітку щоб ловити”. Вона повністю довіряла Ісусу, а за згодою Конгрегації, вірна своїм обітницям та заклику Ісуса, послідувала в Мукачівську дієцезію, де єпископ Антал Майнек відкрив їй двері для плідного служіння. Проминуло 6 років, повних благодатей для всіх, хто приходив до неї. Дух зворушення стати сестрою  Божественного Спасителя, що керував нею  на початку, розвинувся ще більше і перетворився у велику і одночасно покірну любов, яку відчували навіть у словах, які вона казала: ” Ісусе, я люблю Тебе, аве Марія!” Це була остання її думка, якою вона з нами ділилась. Часто під час прощання казала і сьогодні нам каже: “Продовжуймо любити …”