Знову літо… знову місяць липень…. І знову паломництво до Бердичева. Цього року ми, як завжди, відзначилися. Але трошки незвичайно. Із Закарпаття нас приїхало аж… троє осіб. Але ж справа не в кількості, а в якості. 😉
У неділю 11 липня ми сіли на потяг у напрямку Ужгород – Харків і в понеділок прибули в Шепетівку. У монастирі нас гостинно зустрів о. Валентин і нагодував смачним обідом (хтось їв обід, а хтось відсипався після дороги – це вже подробиці : )
Наш перший день паломництва розпочався Службою Божою, яку очолив єпископ Станіслав Широкорадюк. Після Євхаристії він уділив нам благословення і разом з нами вирушив у дорогу.
Увечері ми прийшли у маленьке село Ма-льованка, де і мав бути наш нічліг. Хоч це село і нараховує лише кільканадцять осіб, але люди тут добрі і дуже щирі. Вони зустріли нас з хлібом-сіллю і приготували вечерю.
Наступного ранку після Служби Божої ми знову вирушили в дорогу. Дорогою ми молилися, співали, жартували і майже не відчували, що було дуже жарко. І от вже наша наступна зупинка – це м. Полонне, де ми мали нічліг по сім’ях у дуже приємних і гостинних людей.
Коли ми вирушали з Шепетівки і протягом перших двох днів дороги нас було приблизно 100 чоловік. А на третій день, коли приєдналися паломники з Полонного та інших навколишніх сіл та містечок, то до Бердичева наше паломництво нараховувало близько 500 осіб. Найстарший паломник серед нас був віком 65 років, а наймолодшою була п’ятирічна дівчинка, яка своїм сміхом та оптимізмом всім нам додавала сил у дорозі.
Коли в суботу ввечері ми побачили на обрії куполи Святого Санктуарію, зразу перестали боліти ноги, кудись поділася втома і легке роздратування спекою, а серце переповнила велика подяка Богу і Пречистій Діві Марії за те, що підтримали, допомогли, довели за руку аж до кінця цієї дороги.
У неділю 18 липня відбулася Свята Літургія, у якій ми взяли участь і отримали урочисте благословення.
Хочу виразити глибоку вдячність отцю-єпископу Станіславу Широкорадюку за прекрасні конференції, в яких він просто і доступно доносив до нас Слово Боже, а також за хресну дорогу, тема якої була: “Життя священика”. Протягом цих п’яти днів дороги своєю поведінкою, добротою та простотою, він всім нам подавав дуже гарний приклад життя правдивого християнина і, до речі, обіцяв на наступний рік взяти участь у паломництві.
Кожен з нас у підсвідомості запитував себе: “Навіщо я тут?”… Але у кожного з нас в серці був певний намір: може це було прохання, може перепрошення, а може подяка. І як сказав отець-єпископ: “Є такі моменти коли насправді нелегко, бо болять ноги і дуже сильна спека, але Ангели на небі рахують кожен наш крок і супроводжують нас на цій дорозі.”
Відчуття, які переповнюють, коли ти стаєш на коліна перед Чудотворною іконою неможливо передати словами. Хоча б один раз у житті це варто відчути серцем…
Завантажується ...