11 листопада з нагоди свята у мукачівському кафедральному соборі святого Мартина Турського відпустову Євхаристію очолив Апостольський Нунцій в Україні архиєпископ Вісвальдас Кульбокас. Урочистий вхід духовенства у собор відбувся під фанфарне звучання труб у виконанні Імре і Томаша Поповичів, котрі зіграли Оду радості – тему фіналу Дев’ятої симфонії Людвіга ван Бетховена. Співслужили Святу Месу єпископ-ординарій Антал Майнек, єпископ-помічник Микола Лучок, єпископ Мукачівської Греко-Католицької Єпархії Ніл Лущак, а також священники, що служать у Мукачівській Дієцезії і запрошені гості греко-католики. У святі взяли участь сестри-монахині та віряни з різних парафій.

На початку Богослужіння настоятель о. Іштван Погань привітав гостей, серед яких згадав духовенство, представників Угорського консульства та влади міста. Під час Меси молитви лунали різними мовами, що є звичним для нашого багатонаціонального краю. А музичний супровід Богослужіння чарівно звучав у виконанні українсько-угорського хору під звуки органу.

Несподіванкою для всіх стала чудова проповідь, виголошена апостольським нунцієм українською мовою. Хочеться сказати, що і на початку Служби він сказав, що це сам Ісус, котрий єднає нас, запросив нас до спільної молитви. У проповіді архиєпископ згадав про місце народження св. Мартина, що лише за 550 кілометрів від Мукачева, життєвий шлях святого та про його служіння. Зокрема він зазначив: «Але сьогодні більше, ніж целебрувати велику славу святого Мартина, ми бажаємо закликати його заступництва і в той же час вчитися на його прикладі». За словами нунція, вчитися на прикладі святого – не означає, що всі мають стати однаковими, але кожен повинен знайти власний шлях через молитву, через свої живі особисті стосунки з Богом. Святість Мартина помічали у тому як він скромно жив, як ставши єпископом не хотів для себе особливого крісла, а просту триногу табуретку. Покровитель мукачівського храму поєднав у собі дуже чудові риси – глибоке смирення та лагідність, але водночас велику мужність. Саме йому належить фраза: «Ісус терпів Юду Іскаріотського, а чому я не мав би терпіти Бриція?» Так він сказав про священника, що служив у його дієцезії та постійно докоряв єпископу, що той простодушний, наївний і не вміє керувати дієцезією. Згодом, вже аж після смерті єпископа Мартина, той священник став наступником на місці святого Мартина – єпископом та спочатку поводився дуже зарозуміло і лише потім навернувся.

Проповідник заохотив всіх присутніх виявляти більше терпеливості до тих, хто нас оточує. Нам часто бракує сміливості, тому дуже і дуже корисно, коли ми підтримуємо один одного, коли ми молимось один за одного і коли маємо велике серце, готове зрозуміти один одного, готове допомогти, підбадьорити, а не засуджувати при кожній найменшій помилці. «За прикладом святого Мартина нехай Католицька Церква тут і у всьому світі буде справжньою родиною віруючих, де ми відчуваємо себе братами, де нас розуміють, приймають і люблять.»

За традицією у цей день єпископ-ординарій Антал Майнек вручає нагороду Плащ святого  Мартина у двох категоріях Pro Caritate і Pro Fide. Сьогодні за багаторічне та віддане харитативне служіння пам’ятну медаль та грамоту отримала Ілона Станкович, що як волонтер працює на благодійній кухні мукачівського відділення Карітасу. Другий номінант на нагороду не зміг прибути на урочистість, а це доктор теологічних наук, що з 1993 року викладає на Катехитичних Курсах, о. Іштван Гайделшпергер. Щомісяця впродовж навчального року він приїжджає, щоб провести лекції для студентів, що навчаються на катехитів.

На завершення Меси єпископ Антал висловив щиру подяку архиєпископу Вісвальдасу за його візит. Адже це одна з перших його поїздок по дієцезіях України. Ординарій подякував за конференцію, що провів нунцій для священників перед Богослужінням, а також за виголошене Слово Боже і вручив символічний подарунок.
У свою чергу Апостольський Нунцій висловив подяку на запрошення і заохотив усіх присутніх: «Моліться! Молитви потрібно багато: за нас, священників, і за вас, за Україну, за всіх!», а після цього уділив пастирське благословення реліквіями святого Мартина.

Після цього у каплиці святого Йосипа, що біля кафедрального собору відбулося освячення найдревнішого органу на Закарпатті та всій Україні, що був привезений сюди з села Округла Тячівського району. Цей орган був побудований за часів Австро-Угорщини, що видно по зображеній на ньому символіці, приблизно у 1810 році. Зібрав його та відреставрував упродовж семи місяців наполегливої праці майстер Шандор Шрайнер.

Тетяна Решетар