У містах та селах у час Великого Посту збираються разом парафіяльні спільноти різних храмів і навіть Церков, щоб пригадати собі та спільно пройти шлях, котрим прямував Христос.

7 квітня 2019 р. багатолюдна Хресна хода пройшла містом Мукачево від дерев’яного храму, що посвячений Зісланню Святого Духа, до собору Успіння Пресвятої Богородиці, котрий знаходиться у центрі міста. У цьому взяли участь греко- та римо-католицькі священики, сестри-монахині та віряни з Мукачева і околиць. Роздуми 14-ти стоянь Хресної дороги про страждання Божого Сина спонукали подумати про себе, про власні вчинки. За те, щоб людина могла Бога називати Отцем, була заплачена висока ціна. Пережиті серцем роздуми, життєве співпричастя зі стражданнями Ісуса творили глибоку молитву за це місто, край і за всю країну, особливо за мир.

У цей час несли великий, важкий, дерев’яний хрест, у якому є вкладена частка з хреста, на котрому був розіп’ятий Ісус Христос. Від одного стояння до наступного його несли представники різних спільнот, професій та, зрештою, кожен бажаючий міг долучитись до цього. Для тих, кому несила тримати цей фізично важкий тягар або хто не зміг дійти до нього, хрест був доступний для поклоніння біля греко-католицького храму після завершення Хресної ходи.

“Роздуми цієї Хресної дороги писали різні люди,” – сказав о. Йосип Ловска, настоятель греко-католицького Успенського собору, дякуючи всім, котрі долучились до цього, а також всім, хто прийшов на спільну молитву, щоб у такий спосіб засвідчити свою віру.

“Участь у такій хресній дорозі учить нас приймати хрест нашого життя,” – прокоментував подію владика Мукачівської Греко-Католицької єпархії Ніл, який приїхав, щоб теж приєднатись до акції.

Перед уділенням Божого благословення владика, процитувавши св. Йоана Павла ІІ, сказав: “Щоб зустрітись з живим Ісусом, потрібно молитися. Але це ще не все. Зустрічаємо Ісуса у часі навернення, коли наше серце очищається. І третє – у Церкві. А що то є Церква? Це не просто храм, мури, це спільнота живих цеглин, якими є ми з вами – священики, сестрички, брати-монахи і вся-вся наша спільнота. Дуже важливо у спільноті, щоб ми бачили того, хто страждає.

Ідемо до тієї ночі, котру Церква називає “Мати всіх ночей”. Це ніч, коли Господь Ісус звільнив нас із рабства. Вийшов живий з тієї ночі. До тієї ночі ми мусимо йти з бадьорим серцем – з серцем, яке молиться, кається і творить спільноту. Нехай Господь дасть нам ту благодать, щоб до пасхальної ночі ми дійшли із новим серцем, із серцем преображеним, бо всі цього потребуємо. І я, і всі. Всі, всі, всі! Навіть Святіший Отець каже про себе “я є найбільший грішник”. Він не боїться це сказати, бо кожна людина потребує навернення. Ми святими не народжуємося, але ми можемо такими стати і маємо цього прагнути, бо для цього Господь проливав свою кров, віддавав своє життя, щоб ми йшли Його стопами, щоб ми творили прекрасну спільноту, яка є Церквою, де Ісус є живий!”

Тетяна Решетар, Мукачево