Мати Церкви: «Ось син твій… Ось матір твоя! І від тієї хвилі учень взяв її до себе» (Йн 19, 26-27)

Дорогі брати і сестри!

Служіння Церкви хворим і тим, хто опікується ними, має тривати в постійному відновленні вірності Господньому наказу (Лк 9, 2-6; Мт 10, 1-8; Мк 6, 7-13) і наслідувати красномовні приклади її Засновника й Учителя.

Тема цьогорічного дня хворого походить зі слів, якими Ісус із хреста звернувся до Марії, Своєї Матері, та Йоана: «Жінко, ось син твій… Ось матір твоя! І від тієї хвилі учень взяв її до себе» (Йн 19, 26-27).

1. Господні слова яскраво осіняють таємницю Хреста: він – не безнадійна трагедія, а радше місце, де Ісус показав Свою славу і виявив останню волю любові, покликаної стати основою і правилом для спільноти християн і для кожного учня.

Слова Ісуса, насамперед, започатковують покликання Марії стати Матір’ю для всього людства. Вона мала стати Матір’ю, зокрема, для учнів Свого Сина, дбаючи про них і про їхню життєву мандрівку. А материнське піклування про сина чи доньку передбачає як матеріальні, так і духовні аспекти їхнього виховання.

Невимовна біль Хреста прошила душу Марії (Лк 2, 35), але не паралізувала її – навпаки. Як перед Матір’ю Господа, перед Нею відкрився новий і самобутній шлях. На Хресті Ісус проявив піклування про Церкву й усе людство, і Марія покликана розділити з Ним цю справу. Описуючи зішестя Святого Духа на П’ятидесятницю, Діяння апостолів згадують, що Марія взяла на себе цю роль від самого початку спільноти Церкви. Роль, яка не має кінця.

2. Улюблений учень Йоан – це образ Церкви, месіанського народу. Він має визнати Марію своєю Матір’ю. Йому також доручено взяти Її до себе додому, побачити в Ній зразок усього учнівства та споглядати материнське покликання, яке Ісус довірив Їй, й усі турботи й завдання, з ним пов’язані: Мати, люблячи, народжує дітей, здатних любити так, як наказує Ісус. Ось чому материнське покликання Марії дбати про дітей доручене Йоанові й Церкві загалом. Уся спільнота учнів долучена до материнського покликання Марії.

3. Йоан – учень, який усе розділяв з Ісусом, – знає, що Учитель хоче привести всіх людей на зустріч із Отцем. Він може свідчити, що Ісус зустрів багатьох осіб, які страждали від духовної хвороби через чванливість (пор. Йн 8, 31-39) або фізичну неміч (пор. Йн 5, 6). Усім Він дарував милосердя і прощення, зціляючи хворих на знак достатку життя в Царстві, де не буде жодної сльозинки. Як і Марія, учні покликані піклуватися одне про одного, але не тільки. Вони знають, що серце Ісуса відкрите для всіх і нікого не відкидає. Євангеліє Царства Небесного має бути проголошене кожному, а милосердна любов християн має бути спрямована до всіх лише тому, що це – люди, діти Божі.

4. Материнське покликання Церкви щодо нужденних і хворих протягом двох тисяч років її історії знайшло конкретне втілення у приголомшливому шерезі ініціатив, спрямованих на допомогу хворим. Не можна забувати цю традицію відданості, яка досі триває по всьому світу. У країнах, де є адекватні системи охорони здоров’я, робота католицьких релігійних згромаджень, дієцезій і їхніх лікарень спрямована не тільки на забезпечення якісної медичної допомоги, а й на те, щоб унаочнити людську особу як центр процесу одужання, проводити наукові дослідження з повною повагою до життя та прищеплювати християнські моральні цінності. У країнах, де система охорони здоров’я недосконала або її просто немає, Церква прагне робити все можливе для поліпшення здоров’я, викорінення дитячої смертності й боротьби з поширеними хворобами. Скрізь вона намагається забезпечити догляд, навіть якщо не може запропонувати лікування. Образ Церкви як «польового госпіталю», який дарує всім пораненим життя, – це дуже конкретна реальність, бо в деяких частинах світу місіонерські й дієцезіальні лікарні – це єдині установи, які надають необхідну допомогу.

5. Пам’ять про цю довгу історію служіння хворим викликає радість християнської спільноти, а особливо тих, хто нині залучений у цю працю. Проте на минуле варто зважати насамперед для того, щоб воно збагатило нас. Потрібно вивчити урок, який воно дає нам: про самовіддану щедрість багатьох засновників інституцій для служіння немічним, про творчість, підкріплену благодійністю, про безліч ініціатив, утілених протягом століть, і про наукові пошуки, мета яких – запропонувати хворим інноваційні й надійні методи лікування. Ця спадщина минувшини допомагає нам побудувати краще майбутнє, наприклад, захистивши католицькі лікарні від бізнес-підходу, який у всьому світі намагається перетворити медичну допомогу на рентабельне підприємництво, призводячи до нехтування бідними. Мудра організація й милосердна любов вимагають поваги до гідності хворого: людина мусить постійно бути центром терапевтичного процесу. Такий має бути підхід і тих християн, які працюють у державних структурах, бо служінням там вони теж покликані переконливо свідчити Євангеліє.

6. Ісус наділив Церкву своєю цілющою силою: «А ось чуда, що будуть супроводжувати тих, які увірують… На хворих будуть руки класти, і добре їм буде» (Мк 16, 17-18). У Діяннях апостолів читаємо про зцілення, які чинять Петро (пор. Діян 3, 4-8) та Павло (пор. Діян 14, 8-11). Місія Церкви – це відповідь на дар Ісуса, бо вона знає, що має дивитися на хворого поглядом Господа, повним ніжності й співчуття. Душпастирство в охороні здоров’я завжди буде необхідним і фундаментальним завданням, до якого з новим ентузіазмом потрібно братися всім, від парафіяльних спільнот до найбільших медичних закладів. Не можна забувати й про ніжну любов і наполегливість багатьох сімей, які опікуються хронічно хворими чи неповносправними – дітьми, батьками й рідними. Догляд, який надають сім’ї, – це надзвичайне свідчення любові до людини; її необхідно належно підтвердити й підтримати відповідною політикою. У цій церковній місії беруть участь лікарі та медсестри, священики, богопосвячені особи, волонтери, родини й усі, хто піклується про хворих. Це спільна відповідальність, яка збагачує цінність щоденного служіння кожного з них.

7. Марії, Матері ніжної любові, ми довіряємо всіх хворих тілом і душею, щоб Вона підтримала їх у надії. Просімо її допомогти нам прийняти недужих братів і сестер. Церква знає, що потребує особливої благодаті, аби виконувати євангелізаційне завдання служити хворим. Нехай же молитви до Божої Матері об’єднають нас у неустанному благанні про те, щоб кожен член Церкви міг із любов’ю проживати покликання служити життю та здоров’ю. Нехай Діва Марія опікується цим ХХVI Всесвітнім днем хворих; нехай Вона допоможе хворим зносити страждання в сопричасті з Господом Ісусом; і нехай підтримає кожного, хто дбає про хворих. Усім недужим, працівникам охорони здоров’я та добровольцям щиро надаю своє Апостольське благословення.

Франциск, Папа

Дано у Ватикані, 26 листопада 2017 року,
в урочистість Господа Нашого Ісуса Христа – Царя Всесвіту

(Переклад КМЦ за vatican.va)

Джерело – kmc.media