Даваймо

Ще триває винятковий Рік Милосердя, котрий поволі добігає до свого завершення, а в Мукачівській дієцезії водночас Рік св. Мартина, покровителя кафедрального собору і всієї дієцезії.

Коли хтось скаже: “святий Мартин”, то, зазвичай, кожен пригадає його вчинок тілесного милосердя – нагого одягнути. А він, як солдат, катехумен (той, хто готується до хрещення) ділиться своїм плащем, віддаючи половину з нього убогому жебраку. Вночі у сні об’явився йому Христос, вдягнений у його солдатський плащ, і промовив: “Мартин, ще неохрещений, сьогодні мене зодягнув”. Ісус Христос ототожнюється з убогим і приймає те, що йому дають люди. Бере це на Себе згідно слів Євангелія “усе, що ви зробили одному з Моїх братів найменших, – ви Мені зробили” (Мт 25, 40).

Так вірив св. Миколай, коли свій статок таємно давав Христу через ближніх у вигляді дарунків. Так само св. Христофор, коли переносив подорожуючих через річку, і з’явився йому Христос у вигляді маленького хлопчика, який тримав у руках земний шар. Так і св. Єлизавета, коли власноруч перев’язувала рани хворим, говорила своїм співпрацівницям: “Сестри, яі ми щасливі, що можемо власними руками допомагати самому Христу”.

Так би мав вірити кожен християнин. Ісус має бути перед нашими очами і в нашому серці, коли робимо вчинки милосердя. Адже ці вчинки можемо здійснювати тільки з любові до Христа. “Для милого нема заважкого”, – говориться у Словаччині. Ісус найгідніший любові. Нещодавно проголошена святою Мати Тереза з Калькутти доглядала прокаженого, дезінфікувала гниючі рани поїденого щурами чоловіка на вулиці. Коли це бачив журналіст, то сказав їй: “Сестро, я б не зробив цього ані за мільйон доларів.” Вона ж відповіла: “Ані я. Я це роблю Ісусові Христові, котрому поклоняюсь і вшановую через цього убогого”. Прямо самому Богу нічого не можемо дати, бо Він абсолютно досконалий і Йому нічого не бракує. Однак Йому можемо дати через ближніх, найменших братів і сестер Ісуса Христа. Нічого не можемо взяти з собою на другий світ, але можемо туди щось послати перед собою.

Коли треба зробити вчинок милосердя, зазвичай, знаходимо відговору: “Я це не вмію… Я це не можу… Я на це не маю…” Тоді ми подібні на жебраків св. Мартина. Коли святий єпископ ішов до кафедрального собору, на сходах храму сиділи убогі і просили милостиню. Коли ж єпископ наближався, то ховалися, кажучи: “Сховаймося, бо єпископ оздоровляє недужих. Може і нас зробити здоровими і потім будемо змушені працювати. Тоді вже не зможемо жебракувати”. Вони не хотіли трудитися, адже жебрати легше. І ми деколи подібні до них, коли недооцінюємо себе та з фальшивої покори кажемо, що не можемо чи не вміємо робити вчинки милосердя. Святий Мартин показує нам приклад. Він навіть перед смертю говорив Богу, що якщо потрібно, то він охочий і далі працювати. Запропонуймо і ми свої здібності та можливості через ближніх. Щоб ми не тільки приймали як незрілі духовні діти, але були здатними і давати, адже Господь каже: “Давайте і буде вам дано…”

о. Йозеф Мрквіца, Фрідєшово-Мукачево