Потрібні  і радість, і… біль

Слава Ісусу Христу, дорогі наші читачі газети “Світло”!
Хочу з вами поділитись своїми враженнями про паломництво до Бердичева. Багато відгуків може бути відносно паломництва, так як із Закарпаття цього року було багато людей і кожний з нас має що сказати.
Особисто від себе я дякую Богу і Матінці Божій за ту ласку, яку вони дали моїй сім’ї, пройти всі чотири дні. Було всяко – і важко, і закрадалася думка: “Нащо я пішла? Я вже не можу… більше ніколи не піду”, а коли глянеш і поруч тебе ідуть дітки 6-7-ми років, то стає соромно. Тоді сама кажу: “Зможеш! Треба! Є за що і не жалій сама себе!” Це саме головне – не жаліти себе, і коли з’являється картина як Ісус іде з важким Хрестом та ще Його і б’ють…, а тебе ніхто не б’є, не штовхає і не примушує. Ви знаєте, я в цій дорозі зустріла два відчуття – радості і болю.
Перший день – це радість! Всі повні сил. Потім з кожним днем приходить біль. Але в цих відчуттях я зрозуміла іншу радість і біль. Це було в останній – 4-ий день – радість від того. що скоро ми дійдемо до мети, до того місця, куди ми йдемо поклонитись подякувати і просити; а біль я відчула вже не фізичну, а душевну… Проходячи Хресну Дорогу, читаючи всі стояння, сльози затуляють очі, думаючи і уявляючи як важко Ісус ішов тією дорогою безсилий, бичова ний, скривавлений і тоді появляються сили в мені, щоб іти далі, бо мене болять тільки ноги! Я щиро дякую Богу, що в цій дорозі Він дав мені відчути ці відчуття фізичної радості і болю та душевної радості і болю.
Ще трошки займу вашого часу :. Третього дня ближче до кінцевого пункту ми ішли доволі швидко і мене почало боліти в боку. Коли біль став нестерпним я пішла до машини швидкої допомоги і мені дали таблетку ношпи, після якої біль трохи стих. На радостях, що ми вже близько, під спів пісень всі почали пританцьовувати і я теж, а мій син (має 8 років) в мене спитав: “Мамо, вам яку таблетку дали?” Я відповіла: “Ношпу”. А він каже: “А я думав “доларен”, бо ви так танцюєте! Собі завтра тоже попрошу”. Він мені підняв ще більше настрій і швидкої ходи, але я знаю, що то Бог і Матір наша Небесна, котрі дають нам сили пройти через усі труднощі нашого життя. Господь є наставником нашим, а “Марія – Мати нашої віри” – це був наш девіз.
Хочу всім побажати, щоб люди не тільки прийняли Бога до розуму, але впустили Його у своє серце.

З повагою Катя, м. Мукачево