Травень місяць – останній у весняній порі року, присвячений Діві Марії. Чудова весняна, травнева погода. Сонечко із-за хмар то виглядає, то ховається, ніби, розуміючи земні події… і радість, і смуток, які переплітаються та відбуваються у будинку № 12 по вулиці Борканюка, смт. Середнє, де більше 61 року проживала Булеца Ганна Вінцівна, котру всі лагідно називали “наша Анча”. Хоч подія у людському розумінні сумна, але тихе, спокійне, покірне життя цієї жінки, заслуговує на те, щоб поділитися з читачами та розповісти про те, як прожила свої останні земні хвилини Анча.
Почалося все з того, що Анча під кінець минулого року довгий час перебувала на лікуванні у декількох лікарнях (а справи підходили до святкування Різдва Христового та Нового Року) і, щоб окрасити їй Різдвяні свята і Новий Рік, її запросили до себе сестри – францисканки із В. Березного, де настоятелькою є с. Міхаела, сама родом з Середнього. Мабуть так було вгодно Божому Провидінню, що за час перебування у сестер у Анчі трапився наступний – п’ятий інсульт (всього їх було сім), котрий дав свої наслідки на горло, паралізувавши його. Вона не могла розмовляти та споживати їжу природнім способом, тобто ліки та їжа міксувалися і вводилися через зонд. Такий фізичний стан став основною причиною приїзду дочки Моріки – с.Пії – кармелітанки з Харкова та сина Яника – брата єзуїта зі Словаччини. Вони весь час – і вдень, і вночі – опікувалися важкохворою мамою разом із сестрами-францисканками (харизмою сестер-францисканок є опікування різними хворими). Натомість, лікарі вже давно не давали надії на життя.
Не можна не зазначити, що Анча не тільки віддала на служіння Богу та Церкві своїх дітей, але і сама вступила до третього чину св. Франциска Асизського та була, так званою, терціаркою. Тож Бог зробив так, що для нашої Анчі теж було вибраним місцем переходу із земного життя до Вітчизни в Небі саме в монастирі сестер-францисканок. У народі є дуже слушний вислів: “Яке життя, така смерть; яка смерть, така вічність”. І хоч було дуже велике страждання, але відхід був дуже гарним: діти та сестри молилися, а Анча померла в часі молитви та в Годину Милосердя, тримаючи всіх за руки. Це трапилося 07.05.2013 року у вівторок, у день присвячений св. Антонію з Падуї.
Про всі події, життєві факти, можна би було ще дуже багато писати, але обмежимося похороном Анчі 09.05.2013 року. На цю подію зібралося дуже багато людей з інших парафій, а також рідні, близькі, знайомі, сусіди. Розділити біль втрати приїхали спів-сестри с.Пії з Харкова та їхній душпастир о. Григорій; був також з м. Бердичева Делегат сестер-кармелітанок в Україні о. Рафаїл OCD та двоє отців-кармелітів зі Словаччини; а також священики брата-єзуїта Яника із Словаччини зі своїм настоятелем о.Яном та делегатом словацької провінції єзуїтів.
Похоронний обряд розпочався вдома, а об 11.00 труна з тілом покійної була перевезена до храму св. Луки, де була остання можливість попрощати з Анчою. О 12 годині розпочалася Свята Літургія, головним целебрантом якої був єпископ Антал Майнек та 14 священиків. Біблійні читання, псалом та спільні молитви – все підкреслювало надзвичайність храмової події. Проповідь мав наш настоятель о. Андрій Немченко OFM, якого Анча називала своїм старшим сином. Основою проповіді були блаженства з Нагірної проповіді Матея глава 5. Життя Анчі базувалося на всіх цих блаженствах. Всі присутні були під великим враженням від слів, сказаних о. Андрієм про тихе та скромне життя нашої парафіянки. Сльози котилися з очей від усвідомлення безповоротності події.
Після похоронної Служби Божої, син Яник сердечно подякував отцю єпископу за таку приємну несподіванку та солідарність – ніхто ж бо не споді-вався побачити єпископа на похороні. Подяку виразив також настоятелю парафії св. Луки, якого назвав своїм братом Андрієм; всім присутнім священикам – з дієцезії, з інших куточків України та зі Словаччини; сестрам-монахиням з різних Орденів; рідним, близьким, знайомим та всім присутнім.
Церемонія з труною померлої від храму до цвинтаря супроводжувалася пішою ходою та спільними молитвами. За людськими мірками, смерть є сумною подією. Але для всіх нас великим прикладом є достойно прожите життя нашої Анчі – слабкої, хрупкої жінки, для якої справжня «Вітчизна є дійсно в Небі».
9 травня цього року відзначались аж три події: одна державна – День Перемоги, друга релігійна – Зустріч Молоді Закарпаття і третя особиста – відхід виняткової людини – нашої терціарки Анчі Булеци. Хто така Анча? Це проста жінка, низького зросту, мама двох дітей, яка проживала у скромній хатині в смт.Середнє, що на Ужгородщині. Вона жила там багато років і ніхто не дооцінював її в тому, що вона виняткова. У чому ж ця особливість? Багато про що можна розповісти, але підкреслимо тільки деякі її якості: – доброта; – побожність; – скромність; – гостинність; – життєрадісність; – жертовність, бо тільки така мама може віддати своїх двох дорогих дітей на служіння Богу; – терпеливість, бо тільки така жінка, може перенести і витримати стільки страждань за довгі роки хвороби; – покірність, бо тільки така людина може з посмішкою на лиці, у великих болях, підтримувати інших і водночас відповідати: “В мене все добре”.
Ще багато про що можна написати про Анчу, але можемо також відмітити, що вона була передусім виняткова у Бога, бо Господь забрав Її у гарний місяць травень – місяць Діви Марії, яку вона дуже любила. Бог забрав її у «годину Милосердя», Якому дуже довіряла, та у вівторок – день св. Антонія, якого вона дуже шанувала.
В цей травневий день у храмі св. Луки, що в Середньому, зібрались священики з єпископом, сестри-монахині і всі люди, які її знали, любили та шанували, щоб провести в останню дорогу. Виглядало так, ніби всі зібрались на якесь свято. Дивне було те, що люди плакали, але не відчувався дух смутку, бо всі розуміли, що закінчилась земна і терниста дорога Анчі й вона відійшла туди, де є “…наше громадянство в небі…” (Флп 3,20). Всі ми віримо і знаємо, що там, у Небесній Вітчизні, їй дуже добре.
Ще хочемо подякувати Анчиним дітям – брату Янеку CJ та с.Пії (Моріці), за таке християнське свідоцтво, яке вони показали: любов, повагу і піклування про маму та один до одного.
Ми, терціари м. Мукачева, пишаємося тим, що в нашій францисканській спільноті була і залишається, наша дорога Анча – виняткова людина. Вічная їй пам’ять.
Завантажується ...