Гусятин зустрів нас холодом та вітром, після сонячного і теплого Закарпаття ми були трошки шоковані таким “теплим” прийомом Тернопільщини. Але труднощі, які почалися з першого дня вказували на те, що ми не даремно приїхали, адже перешкоди на ниві служіння Богові та Марії лишень зміцнюють віру. Холод міста не відчувався завдяки дружній атмосфері, яка панувала у монастирі отців-францисканців. Настоятель монастиря, отець Давид OFM, дуже зрадів нашому приїзду, подякував, що відгукнулися на його запрошення, бо люди з нетерпінням чекали приїзду отця Сворада ОР.
Одразу після приїзду, отець Сворад відправив Службу Божу, в якій ми дякували Богу за щасливу дорогу, та просили сил для подальшої праці. Ми молилися у величному костелі, у якому вже понад 400 років люди віддають хвалу Богу та Його Пречистій Матері.
На наступний день ми вирушили у с. Сидорів – перший пункт наших реколекцій. Парафіяни зустріли нас щиро та радісно. Уважно слухали конференцію, в якій о.Сворад розповідав про Богородицю та про Її Святий Розарій. У родинній атмосфері молилися розарій, який вели парафіяни. Цікаво відмітити, що хоча парафія і маленька та вже “оживає” духовно. Проте помітна дуже глибока побожність, яку важко побачити на великих парафіях, люди у Сидорові більш відкриті на прийняття Божого слова. Я не хочу образити великі парафії, просто написав свої спостереження.
Після Святої Меси, отець, запропонував парафіянам приєднатися до Братства Святого Розарію. Вони з радісттю відгукнулися на запрошення. У Сидорові в той день розквітла перша молитовна Роза на честь Діви Марії.
Покинувши Сидорів ми повернулися у Гусятин. Трохи перепочивши, пішли до костелу, де вже люди чекали на початок Служби Божої. Отець Сворад у проповіді нагадав про роль Діви Марії в нашому житті, про те, що Розарій не є звичайним повторенням слів, а є виразом безмежної любові. Адже ми, коли любимо когось, намагаємось говорити про ці почуття частіше. Молитва Розарію – це слова любові та пошани нашій Небесній Матусі.
Наступний день ми відвідали іншу парафію. Хоча на дворі та у костелі було холодно ми грілися щирою любов’ю людей, які прийшли на Службу. Неприємний мороз та сирість відступали з кожним “Радуйся, Марія”. Ця парафія була ще меншою, ніж у Сидорові, але і там о. Сворад зумів створити нову молитовну Розу.
Неділя приготувала нам аж чотири парафії. Ми відвідали наші перші парафії та прийшли на ще одну нову у с. Чабанівка. Мабудь це найменша за чисельністю парафія з тих, що ми відвідували. Але й там люди з радісттю прийняли запрошення до Розарієвого Братства.
Від’їжджали ми з радісним серцем від того, що до “родини” Живого Розарія долучилися ще три Рози, але був й смуток від того, що така подорож підходить до кінця і треба прощатися з Гусятином. Але ми не кажемо «прощавай», тільки “до зустрічі”.
Ужгород
Завантажується ...